Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1.,
суддів ОСОБА_2., ОСОБА_3.,
за участю прокуроразасудженого ОСОБА_4.,ОСОБА_5
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від
22 квітня 2014 року та засудженого ОСОБА_5 на вирок Соснівського районного суду м. Черкас від 27 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 квітня 2014 року.
Вироком Соснівського районного суду Черкаської області від 27 січня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 квітня 2014 року,
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимостей не мав,
засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки
з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою
в правоохоронних органах, на строк до двох років з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання - «підполковник міліції».
Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винним за вчинення злочину за таких обставин.
ОСОБА_5, обіймаючи посаду слідчого в особливо важливих справах слідчого управління МВС України в Черкаській області, маючи спеціальне звання «підполковник міліції», будучи представником влади та службовою особою, яка займає відповідальне становище, під час проведення досудового слідства у справі № 3700700031, порушеній за фактом шахрайських дій стосовно директора ПП «РетроінвестАгро» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, з корисливих мотивів з метою одержання хабара використовуючи надану владу та службове становище, вимагав від ОСОБА_6 3000 грн за повернення автомобіля, який було вилучено в останнього під час його затримання як підозрюваного.
17 березня 2008 року приблизно о 19.00 год. біля приміщення УБОЗ, розташованого по вул. Благовісній у м. Черкасах, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 частину обумовленого хабаря - 1000 грн.
Крім того, ОСОБА_5 під час проведення досудового слідства у кримінальній справі № 3700700015, порушеній за фактом шахрайських дій, вчинених службовими особами ТОВ «Завод продтоварів «Ретро», за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, використовуючи надану йому владу та службове становище, повторно вимагав від ОСОБА_7 2000 грн за передачу останньому печатки зазначеного товариства, вилученої в ході проведення обшуку під час проведення досудового слідства у справі.
22 серпня 2008 року приблизно о 14.00 год. у приміщенні бару «Три тополі», розташованому по Смілянському шосе, 8 у м. Черкасах ОСОБА_5 отримав в якості хабара 2000 грн від ОСОБА_7, якому після цього передав печатку ТОВ «Завод продтоварів «Ретро».
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а також у зв'язку з істотними порушеннями процесуального закону, наполягаючи, що до засудженого безпідставно було застосовано положення ст. 69 КК України.
Засуджений у касаційній скарзі з доповненнями просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальну справу щодо нього направити на нове розслідування, посилаючись на недоведеність його вини у вчиненні інкримінованих йому протиправних діянь.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та вважала, що касаційна скарга засудженого також не підлягає задоволенню, засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити, на таких підставах.
За змістом касаційної скарги засуджений порушує питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю й неповнотою досудового та судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Як убачається з матеріалів справи, доводи щодо своєї невинуватості засуджений висловлював під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_5, із якими погодилась і колегія суддів суду касаційної інстанції, суд першої інстанції належним чином умотивував у постановленому судовому рішенні. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.
Будь-яких даних, що ставили б під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі свідків, даних, наявних у висновках експертиз та у протоколах інших слідчих дій у справі, під час перевірки матеріалів справи не встановлено. Ці докази узгоджуються між собою, а підстав вважати їх недостовірними з матеріалів справи не вбачається.
Що стосується тверджень засудженого про необхідність направлення справи на нове розслідування оскільки аудіозаписи, записані
ОСОБА_6 є недопустимими доказами і на них не може ґрунтуватися вирок є безпідставними, оскільки, навіть з урахуванням невідповідності цих доказів нормам процесуального закону з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень видно, що доведеність винуватості ОСОБА_5 грунтується на сукупності інших прямих доказів, зібраних в ході досудового слідства, а аудіозаписи, на недопустимість яких посилається засуджений, не є основними доказами у справі і навіть без їх урахування доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень обґрунтовується сукупністю інших доказів у справі, зібраними в ході досудового слідства.
Зокрема до такої сукупності доказів відносяться показання
ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були безпосередніми свідками вчиненнями ОСОБА_5 протиправних дій, які у тому числі протягом всього досудового та судового слідства були послідовними та узгоджуються з матеріалами справи; показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо конкретних деталей проведення окремих слідчих дій в рамках цієї кримінальної справи, а також актами огляду та вручення грошових коштів, відповідно до яких як ОСОБА_6 так і ОСОБА_7 перед їх зутріччю із ОСОБА_5 було вручено грошові кошти; протоколом огляду місця події, в ході якого у ОСОБА_5 були вилучені грошові кошти у розмірі 2000 грн (ці кошти були вручені ОСОБА_7 - відповідно до серій та номерів купюр вилучених купюр), дані протоколу огляду у якості речового доказу печатки ТОВ Завод продтоварів «Ретро», виданої ОСОБА_7, дані висновків судово-криміналістичної та судово-хімічної експертиз.
Твердження засудженого про невідповідність серій та номерів купюр, виданих ОСОБА_7, з купюрами, які він (засуджений) нібито отримав від останнього спростовуються протоколом огляду місця події від
22 березня 2007 року, в ході якого у ОСОБА_5 були вилучені грошові кошти, які за своїми номерами, серіями та номіналами співпадали з купюрами, які згідно зі змістом акту огляду грошових коштів від 22 березня 2008 року та актом вручення грошових коштів від 22 березня цього ж року були видані ОСОБА_7 для використання під час документування факту вимагання хабара ОСОБА_5
Що ж стосується доводів ОСОБА_5 про те, що у справі відсутні відомості про долю грошових коштів, виданих ОСОБА_6 для здійснення тих же цілей, що на його думку свідчить про фальсифікацію доказів у справі, то ці доводи є неспроможними, оскільки ці відомості не впливають на доведеність винуватості засудженого та кваліфікацію його дій.
Виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 368 КК України в редакції закону, яка діяла на час вчинення злочину, є правильною.
Вказівка засудженого на те, що суд, застосовуючи до нього положення ст. 54 КК України, не мотивував такого свого рішення, не тягне за собою визнання вироку районного суду незаконним та подальше його скасування.
Так, застосування покарання, передбаченого ст. 54 КК України, не є обов'язком, а правом суду, яке він може реалізувати з урахуванням всіх обставин справи і особи винного, керуючись при цьому загальними засадами призначення покарання.
Однак з урахуванням категорії злочину, за який засуджено ОСОБА_5, його належність до тяжких злочинів, вчинених у сфері службової діяльності, а також з огляду на конкретні обставини справи, рішення суду першої інстанції про необхідність застосування положень
ст. 54 КК України та позбавлення ОСОБА_5 спеціального звання «підполковник міліції» є правильним, оскільки останній своїми протиправними діями дискредитував це звання. При цьому, відсутність мотивації прийняття такого рішення є порушенням процесуального закону, однак не істотним та не тягне за собою його скасування чи зміну.
Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_5, то воно обрано судом відповідно до вимог закону, а доводи прокурора про безпідставність застосування до засудженого положення ст. 69 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного є безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи, суд, вирішуючи питання щодо виду та міри необхідного покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які б його обтяжували.
Зокрема, обставинами, що пом'якшують покарання, суд обгрунтовано визнав те, що ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні неповнолітніх дітей, а також має незадовільний стан здоров'я.
На підставі наведених обставин, суд дійшов правильного висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 69 КК України та призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Доводи прокурора про резонансність злочину, вчинення його у сфері службової діяльності та невизнання засудженим своєї вини у його вчинення є неспроможними, оскільки наведені обставини не можуть впливати на можливість застосування положень ст. 69 КПК України, тому що або характеризують сам вид злочину та вже враховані законом при визначенні меж санкції відповідної статті, або є суб'єктивним ставленням винної особи до вчиненого та також не впливає на визначення розміру покарання.
З урахуванням наведеного та конкретних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про призначення
ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є обґрунтованим, мотивованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки таке покарання відповідає принципам законності, справедливості та доцільності.
Підстав вважати, призначене ОСОБА_5 покарання несправедливим унаслідок м'якості колегія суддів не вбачає.
Крім того, аналогічні доводи, наведені у касаційних скаргах, були наведені в апеляціях засудженого та прокурора, вони перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,
у справі не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
вирок Соснівського районного суду м. Черкас від 27 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 квітня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги заступника прокурора Черкаської області та засудженого - без задоволення.
Судді:
ОСОБА_1ОСОБА_2 ОСОБА_3