20 листопада 2014 р. Справа № 804/16479/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Юркова Е.О.
при секретарі - Шпота Я.С.
за участю: представник позивача - ОСОБА_1
представник відповідача - Сорокіна В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогою: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.10.2014р. №0018491703 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 83 785,63 грн., з яких 67 028,50 грн. - сума основного платежу та 16 757,13 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про сплату суми податкового зобов'язання з орендної плата з фізичних осіб є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, не може здійснюватися іншим способом, ніж способом внесення змін в договір оренди земельної ділянки, у тому числі і у разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати, визначеної Податковим кодексом України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав які викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, в обґрунтування заперечень зазначив, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до норм Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на місяць повинен становити трикратний розмір земельного податку, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, отже позивачу правомірно збільшено податкове зобов'язання по орендній платі за 2011 - 2014 роки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 або позивач) 06.05.2009р. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська або відповідач).
У період з 01.08.2014р. по 07.08.2014р. на підставі повідомлення від 24.07.2014р. № 365/10/17.3-22 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78. п. 79.1 та п.79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 24.07.2014 року № 1130 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань повноти нарахування з орендної плати за землю за період з 01.07.2011р. по 01.07.2014р.
За результатами перевірки складено акт № 2178/04-62-173/НОМЕР_1 від 08.08.2014р., яким було встановлено порушення: п.п. 16.1.4. п. 16.1. ст. 16 та п. 288.5 ст. 288 ПКУ, Рішення Дніпропетровської міської ради №216/8 від 02.02.2011р., внаслідок чого встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Бабушкінського району всього на 73586,68 грн., в тому числі: 2011 рік - 13116,4 грн.; 2012 рік - 25768,33 грн.; 2013 рік - 23134,65 грн.; 2014 рік - 11567,3 грн.
На підставі акту перевірки № 2178/04-62-173/НОМЕР_1 від 08.08.2014р. винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.10.2014р. №0018491703, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 83 785,63 грн., з яких 67 028,50 грн. - сума основного платежу, 16 757,13 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.
Суд вважає, що в акті документальної позапланової невиїзної перевірки перевіряючим був зроблений неправомірний висновок про заниження грошового зобов'язання з орендної плати за землю у податкових деклараціях з орендної плати за землю за період з 01.07.2011р. по 01.07.2014р. в сумі 73586,68 грн. з огляду на наступне.
З матеріалів справи слідує, що 28.12.2002р. на підставі рішення міської ради від 06.11.2002р. №156/4, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі» між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) був укладений Договір оренди земельної ділянки площею 0,0120 га за адресою: АДРЕСА_1 (Бабушкінський район), яка зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:072:0009, терміном до 06.11.2012 року. Грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору: 53 522,25 грн.
Відповідно до п.3.1 Договору сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 5352,22 грн.
Згідно п.3.2 Договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку,вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту щомісячно (до 15 числа наступного місяця) і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року. Пунктом 3.3. Договору визначено, що розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.
Також, 27.04.2004р. на підставі рішення міської ради від 18.02.2004р. №120/15, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі» між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) був укладений Договір оренди земельної ділянки площею 0,0896 га за адресою: АДРЕСА_2, яка зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:072:0018, терміном до 18.02.2019 року. Грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору: 399632,81 грн.
Згідно п.3.2 Договору орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі земельного податку з урахуванням індексів інфляції, що визначаються у встановленому порядку.
За умовами укладених договорів передбачене використання земельної ділянки: фактичне розміщення магазину.
Згідно податкової декларації з плати за землю на 2013 рік від 23.01.2012 р. позивачем задекларовано податкове зобов'язання орендної плати за земельну ділянку державної і комунальної власності в сумі 11567,04 грн., зокрема, щомісячно в сумі 963,92 грн.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Починаючи з 01.01.2011р. систематизовано правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу), а згідно п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).
Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За приписами п.п.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).
Розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011р., на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.
Нормою ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.
Згідно зі статтею 274 Податкового кодексу України, ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 ПКУ.
Відповідно до вимог п. 288.1 та п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, в якому встановлюється розмір та умови внесення орендної плати.
Згідно п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
У відповідності до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, згідно приписів ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Суд зазначає, що станом на час проведення документальної перевірки будь-яких доповнень чи змін до договору оренди землі, в частині застосування спірного коефіцієнту не вносилося.
У порядку, передбаченому чинним законодавством, відповідно до умов договорів позивач здійснював розрахунки орендної плати за землю та подавав відповідні податкові декларації.
Зазначене цілком узгоджується з положеннями Закону України «Про оренду землі», а саме ст. 15 цього закону, відповідно до якої орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду, та відповідальності за її несплату, належать до істотних умов договору оренди землі, та Закону України «Про плату за землю», який діяв під час укладення договору оренди, відповідно до ст. 19 якого, розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).
Орендна плата за землю, незважаючи на віднесення її до обов'язкових загальнодержавних податків і зборів, має іншу правову природу, ніж податки та збори, розмір та порядок визначення яких встановлюється нормативними актами.
З аналізу законів України, що встановлюють правила та порядок користування земельними ділянками, випливає, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження.
Таким чином, визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, не може здійснюватися іншим способом, ніж способом внесення змін в договір оренди земельної ділянки.
Правильність таких висновків підтверджується, Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 8 «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
У цій Постанові Пленум ВГСУ, серед іншого зазначив, що: - «Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункт 288.1 статті 288 ПК України)».
Згідно із ч.6 ст.93 Земельного кодексу України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Як визначено ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з статтею 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Таким чином, фізична особа-підприємець Бабаєв Тейюб Темур огли при розрахунку розміру орендної плати за землю за період з 01.07.2011р. по 01.07.2014р. керувався відповідними положеннями договорів оренди земельної ділянки.
Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до діючого законодавства та вищезазначених Договорів, укладених між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_3, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а в разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов цього договору, на вимогу заінтересованої сторони, ці питання вирішуються у судовому порядку.
Жоден нормативно-правовий акт не передбачає можливості зміни істотної умови договору, а саме розміру орендної плати, орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку, або автоматичної її зміни (в разі законодавчої зміни її граничного розміру).
Таким чином, орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати з настанням дати:
- набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати);
- набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).
В даному випадку, додаткові угоди про внесення змін в договір не мали місця, тому суд вважає, що висновки перевіряючих про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 податкового законодавства такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства.
Вищезазначену позицію підтвердив і Верховний суд України у своїй постанові від 11 червня 2013 року, в якому зазначив: «... що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом N 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної плати та, відповідно, донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями».
За таких умов мають застосовуватися положення п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, згідно до яких, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Виходячи з Рішення Конституційного Суду України № 1-7/99 від 13.05.1997р., стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
За таких обставин також є безпідставним посилання представника відповідача на рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011р. за № 216/8 «Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства», тому що цим рішення зміни до раніше укладених договорів оренди не вноситься.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.
В зв'язку з наведеним суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при його прийнятті невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язка з чим воно підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 01.10.2014р. №0018491703 про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в розмірі 83 785,63 грн., з яких 67 028,50 грн. - сума основного платежу та 16 757,13 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.
Копію постанови направити сторонам по справі.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови викладений протягом п'яти днів.
Суддя Е.О. Юрков