24 листопада 2014 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання і відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що
15 жовтня 2012 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 4 тис. доларів США строком до 15 січня 2014 року, про що відповідачка власноручно написала розписку.
У грудні 2013 року позивач рекомендованим листом з повідомленням направив ОСОБА_2 вимогу-попередження щодо вчасного повернення коштів. Однак зазначений лист залишився поза увагою відповідачки.
Після 15 січня 2014 року позивач неодноразово звертався до відповідачки і вимагав повернення боргу за договором позики, однак остання ухилялася від виконання свого зобов'язання, та уникала зустрічей з ним, постійно змінюючи номери мобільного телефону.
У грудні 2013 року позивач рекомендованим листом з повідомленням направив ОСОБА_2 вимогу-попередження щодо вчасного повернення коштів. Однак зазначений лист залишився поза увагою відповідачки.
ОСОБА_4 прострочила повернення боргу на більше ніж шість місяців, тому просив стягнути з ОСОБА_5 борг за договором позики у розмірі 47 160 грн, 3 % річних у розмірі 708 грн та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області
від 19 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 47 160 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими.
Судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно, всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Суди обґрунтовано задовольнили позов частково відповідно до вимог ст. ст. 1047, 1049 ЦК України, оскільки належних доказів про повернення відповідачкою боргу за розпискою не надано.
Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання і відшкодування моральної шкоди.
Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ О.М. Ситнік