10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/72815/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.,
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції (ОДПІ) Житомирської області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011
у справі №2а-7123/10/0670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»
до Коростенської ОДПІ Житомирської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коростенської ОДПІ №0000862301/0 від 26.08.2010.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо правових відносин з платником податків ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Будімпекс Плюс», за результатами якої складено акт від 12.08.2010 №307/23-01/13568156.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000862301/0 від 26.08.2010, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 1464079,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 23545,00 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Будімпекс Плюс» знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована, їх виконання підтверджується податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, які відповідають частині 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Видані позивачу податкові накладні відповідають встановленим вимогам, на час їх видачі контрагент мав необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, був зареєстрованим платником ПДВ в установленому порядку на момент здійснення спірних господарських операцій.
Відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано доказів відсутності факту придбання позивачем товарів (робіт, послуг), виключення зі складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) протягом вказаного періоду, що в свою чергу виключало б можливість формування податкового кредиту за даними операціями.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Будімпекс Плюс» правочинів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.
Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.
Господарські операції позивача з ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Будімпекс Плюс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб?єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.
Доводи касаційної карги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Т.М.Шипуліна