10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/70005/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.,
Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010
у справі №2-а-314/10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Мілк»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010, позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0003192301/0/1870 від 11.06.2009, №0003192301/1/2734 від 31.08.2009, №0003192301/2/3470 від 10.11.2009, №0003192301/3/110 від 21.01.2010.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Стиларт» за період з 01.03.2008 по 31.10.2008, за результатами якої складено акт від 27.05.2009, яким встановлено порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено від?ємне значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту по декларації за вересень 2008 року в розмірі 15977 грн., та занижено податок на додану вартість за березень 2008 року на суму 40015 грн., за червень 2008 року на суму 66379 грн., за жовтень 2008 року на суму 47790 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003192301/0/1870 від 11.06.2009, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 255241,50 грн., у т.ч. основного платежу 170161 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 85080,50 грн.
За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов?язань.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки реальність господарських операцій позивача з ПП «Стиларт» знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована, їх виконання підтверджується податковими та видатковим накладними, документами складського обліку та документами про подальше використання цих товарів у господарській діяльності, які відповідають частині 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Оплата позивачем проведена в повному обсязі, шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Видані позивачу податкові накладні ПП «Стиларт» відповідають встановленим вимогам, на час їх видачі контрагент мав необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, був зареєстрованим платником ПДВ в установленому порядку на момент здійснення спірних господарських операцій.
Відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано доказів відсутності факту придбання позивачем товарів (робіт, послуг), виключення зі складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) протягом вказаного періоду, що в свою чергу виключало б можливість формування податкового кредиту за даними операціями.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність укладених позивачем з ПП «Стиларт» правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.
Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій свідчать про правильне застосування норм матеріального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Т.М.Шипуліна