13 листопада 2014 року м. Київ К/800/20935/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,
провівши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Вірджині», ОСОБА_6, Державна виконавча служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Киевінвестбуд», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання рішень недійсними, -
ОСОБА_5 пред'явила позов до виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області, треті особи ТОВ «Вірджині», ОСОБА_6, Державна виконавча служба Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Киевінвестбуд», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року «Про надання квартири ОСОБА_4 АДРЕСА_1, як такому, що потребує поліпшення житлових умов»; визнання незаконним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року»; визнання незаконним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 18 від 02 лютого 2011 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року».
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року «Про надання квартири ОСОБА_4 АДРЕСА_1, як такому, що потребує поліпшення житлових умов»; визнано незаконним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року»; визнано незаконним рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 18 від 02 лютого 2011 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року».
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та закрити провадження у справі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області від 12 жовтня 2007 року №200 «Про надання квартири ОСОБА_7 АДРЕСА_1, як такому, який потребує поліпшення житлових умов» надано квартиру ОСОБА_7 зі складом сім'ї 4 чоловіки.
03 грудня 2010 року рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області №210 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року» внесено зміни до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради №200 від 12 жовтня 2007 року «Про надання квартири ОСОБА_7 АДРЕСА_1, як такому, який потребує поліпшення житлових умов», а саме змінено адресний номер квартири № 6 (вказано помилково) на адресний номер квартири АДРЕСА_2 та викладено його у такій редакції: «Про надання квартири ОСОБА_4 по АДРЕСА_2, як такому, який потребує поліпшення житлових умов», решту рішення залишено без змін.
02 лютого 2011 року рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради Київської області № 18 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року» внесено зміни до рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про надання квартири ОСОБА_4 по АДРЕСА_2, як такому, який потребує поліпшення житлових умов» в адресний номер та викладено його в такій редакції: «Про надання квартири ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (згідно рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради №74 від 07 квітня 2009 року «Про присвоєння адресного номеру: АДРЕСА_2, як такого, який потребує поліпшення житлових умов»; решту рішення залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що на час прийняття рішення від 12 жовтня 2007 року «Про надання квартири ОСОБА_4 по АДРЕСА_1, як такому, який потребує поліпшення житлових умов», а також на час прийняття рішень від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року» та від 02 лютого 2011 .року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 210 від 03 грудня 2010 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Гостомельської селищної ради № 200 від 12 жовтня 2007 року» виконавчий комітет Гостомельської селищної ради Київської області не мав повноважень щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_2, а тому зазначені рішення є незаконними.
Суд апеляційної інстанції із висновком суду першої інстанції погодився та залишив постанову Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2012 року без змін.
Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Зі змісту касаційної скарга вбачається, що скаржник просить касаційний суд скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, а провадження у справі закрити з тих підстав, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції на час спірних правовідносин, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У пункті 7 частини 1 вказаної статті визначено поняття суб'єкту владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Тобто справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами Держава делегувала органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади вирішення у встановленому законом порядку питань щодо розпоряджень житловим фондом.
Оскільки правовідносини щодо розпорядження органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади житловим фондом перебувають у сфері публічно-правових відносин, то спори про визнання недійсним рішень з цих питань підлягають розгляду адміністративними судами.
Враховуючи зазначене колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає вірною правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дана справа підлягає розгляду адміністративним судом України.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: