20 листопада 2014 року м. Київ К/800/13469/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівЦуркана М. І.,
Чалого С. Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4 до Хмельницької міської ради, Управління комунального майна Хмельницької міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась з позовом до Хмельницької міської ради, Управління комунального майна Хмельницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення чергової двадцять другої сесії Хмельницької міської ради від 17 грудня 2008 року № 20 «Про затвердження об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації».
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року, в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заперечень на скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету № 360 від 25 травня 2000 року позивачу надано в оренду частину приміщення підвалу по АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 27 червня 2000 року № 462-А дозволено приватному підприємцю ОСОБА_4 влаштувати вихід з підвальної частини будинку по АДРЕСА_1 в орендованому приміщенні.
01 листопада 2000 року між міським комунальним підприємством по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди приміщення, а саме: нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 в м. Хмельницькому, - строком на 5 років.
14 грудня 2000 року виконавчий комітет Хмельницької міської ради рішенням № 1046 вніс зміни до рішення виконкому № 260 від 25 травня 2000 року, яким дозволено міському комунальному підприємству по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності передати в оренду строком на п'ять років приватному підприємцю ОСОБА_4 підвальне приміщення, площею 204,9 кв. м, під бар; приміщення на першому поверсі, площею 70 кв. м, - під кафетерій; приміщення на другому поверсі, площею 10 кв. м, - під офіс та зазначено, що слід врахувати витрати в сумі 10 226,39 грн. приватного підприємця ОСОБА_4 на проведення капітального ремонту каналізаційної системи в рахунок орендної плати.
Також, виконавчим комітетом Хмельницької міської ради прийнято рішення від 14 грудня 2000 року № 1107 "Про надання дозволу на розміщення об'єкту торгівлі", відповідно до якого позивачу дозволено розмістити об'єкт торгівлі - бар "Золотий фазан" - в орендованому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1.
14 лютого 2007 року між Управлінням комунального майна Хмельницької міської ради та позивачем укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, а саме: частини нежитлового приміщення, загальною площею 307,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір укладено строком з 14 лютого 2007 року по 14 січня 2008 року.
17 грудня 2008 року рішенням чергової 22 сесії Хмельницької міської ради № 20 "Про затвердження переліків об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації" затверджено перелік об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом (додаток № 2), куди включено нежитлове приміщення, загальною площею 292,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням ради від 17 грудня 2008 року № 20, позивач заявила цей позов.
На думку позивача, вищевказане рішення Хмельницької міської ради порушує її права. Зокрема, позивач вважає, що внаслідок поліпшення приміщення, нею створено нову річ, що перебуває у її власності, та включення цього приміщення до об'єктів, що підлягають приватизації, є протиправним.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками судів.
Так, згідно із вимогами ч. 3 ст. 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Згідно із ч. 1 ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
При цьому ч. 4 ст. 778 ЦК України визначено, що, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат.
З викладеним кореспондуються приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до ст. 181 якого капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.
Утім, вирішуючи даний спір, необхідно враховувати вимог ч. 1 ст. 331 ЦК України, за якою право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між тим, п. 1.2. договору від 01 листопада 2000 року та у п. 2.2. договору від 14 лютого 2007 року передбачалось, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендатора права власності на це майно.
Пунктом 5.6 договору оренди між міським комунальним підприємством по триманню не житлових приміщень комунальної власності та позивачем від 01 листопада 2000 року передбачалось, що орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.
Відповідно до п. 10.4 договору оренди від 14 лютого 2007 року у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснене орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення є власністю територіальної громади міста. Питання компенсації балансоутримувачем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.
Аналіз наведених умов договорів та норм права свідчить про те, що між сторонами не було досягнуто згоди на створення нової речі у спільної власності, а проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення, у тому числі надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не призводить до створення нової речі.
Крім того, у п. 10.4 договору від 14 лютого 2007 року мова йде про можливість набуття у власність орендаря поліпшень у орендованому майні, а не самого орендованого майна.
При цьому, слід враховувати, що право власності на новостворену рухому річ виникає в особи, яка її виготовила (створила), в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ, якщо інше не встановлено договором або законом. Йдеться про створення такого об'єкта для себе, оскільки, якщо він створюється за договором для іншої особи, він стає власністю цієї особи.
Важливе значення у зв'язку з цим має встановлення моменту, з якого річ можна визнати створеною, тобто об'єктом у розумінні ст. 179 ЦК.
Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, встановлені особливості, передбачені ч. 2 ст. 331 ЦК, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення ч. 2 ст. 331 ЦК слід розуміти у системному зв'язку із положенням ст. 182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
Таким чином, прийняття органом місцевого самоврядування рішення про включення об'єкта приватизації до відповідного переліку не може порушувати прав позивача, тому висновок судів про відмову у задоволенні позову є цілком вірним та правильним.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: