Провадження № 22-ц/774/8784/14 Справа № 184/4137/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Томаш В.І. Доповідач - Глущенко Н.Г.
Категорія 19/27
19 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ
19 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Біленької О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства
комерційного банку «Приватбанк»
на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором / а. с. 2-7 /.
В обґрунтування своїх позовних вимог банк посилався на те, що 10.04.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (нині ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір без номера, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 3200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін.
Відповідач ознайомлений та згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, як і підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві від 10.04.2008 року / а. с. 8-12 /.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 не виконував умови кредитного договору стосовного своєчасного повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними, то, станом на 22.11.2013 року, у нього виникла заборгованість перед банком у розмірі 18650,49 грн., де: 1942,79 грн. - заборгованість за кредитом; 8175,39 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7168,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) і 864,31 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач і просив стягнути з відповідача на його користь / а. с. 2-7 /.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечував в суді першої інстанції проти підписання ним 10.04.2008 року заяви (договору), але заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності та просив застосувати строк позовної давності / а. с. 48-50 /.
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12.03.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено в його позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором / а. с. 53-55 /.
З рішенням суду від 12.03.2014 року не погодився позивач ПАТ КБ «Приватбанк» і звернувся до суду з апеляційною скаргою, де просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, позивачка вважає, що судом неналежно досліджені докази по справі, а висновки суду не відповідають обставинам справи /а. с. 59-64/.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду, в частині обґрунтування підстав відмови ПАТ КБ «Приватбанк» в його позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - змінити, в силу ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.
Відмовляючи ПАТ КБ «Приватбанк» в його позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції виходив з того, що надані банком суду заява ОСОБА_2 разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг не є кредитним договором, як і не є належними доказами по справі, а тому підстав для задоволення позову суд першої інстанції не вбачає.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки банк звернувся до суду з позовом в межах трирічного строку позовної давності.
Однак, з такими висновками суду погодитися неможна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що і зазначив банк у своєму позові, 10.04.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (нині ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір без номера, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 3200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою щомісячно комісії в розмірі 3,5%. Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг - договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін.
Відповідач ознайомлений та згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, як і підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, - складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві від 10.04.2008 року / а. с. 8-12 /.
Факт особисто підписання заяви (договору) від 10.04.2008 року відповідач ОСОБА_2 не оспорював під час розгляду справи по суті.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 не виконував умови кредитного договору стосовного своєчасного повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними, то, станом на 22.11.2013 року, у нього виникла заборгованість перед банком у розмірі 18650,49 грн., де: 1942,79 грн. - заборгованість за кредитом; 8175,39 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7168,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) і 864,31 грн. - штраф (процентна складова), яку позивач і просив стягнути з відповідача на його користь / а. с. 4-7 /.
Розрахунок заборгованості відповідача перед банком - позивачем проведено у відповідності з умовами вище зазначеного договору від 10.04.2008 року та вимогами чинного законодавства / а. с.4-7 /.
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України - письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи банк, в підтвердження своїх позовних вимог, надав суду належним чином оформлені копію спірного договору (заяву ОСОБА_2 від 10.04.2008 року, Умови та Правила надання банківських послуг з Правилами користування платіжною картою - а. с. 8-12) та розрахунок заборгованості / а. с. 4-7 /.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції жодна із сторін не заявила про те, що ці письмові докази є неналежними.
Отже, у суду першої інстанції не було жодних підстав вважати, що зазначені письмові докази не є належними та допустимими доказами по справі. До того ж, в разі виникнення сумнів відносно письмових доказів у справі, суд першої інстанції, в силу ч. 2 ст. 64 ЦПК України, не був позбавлений можливості вимагати подання до суду оригіналів цих документів, але таке питання не було поставлене в суді першої інстанції, ні сторонами, ні самим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України - правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст.207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як було вище зазначено, судом встановлено, що 10.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України), який відповідає вимогам чинного законодавства та волі сторін, які його підписали, що не прийняв до уваги суд першої інстанції ухвалюючи 12.03.2014 року рішення по справі.
До того ж, відповідно до умов цього договору відповідач ОСОБА_2 ознайомився і згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, як і підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві від 10.04.2008 року / а. с. 8-12 /. Факт особистого підписання заяви (договору) від 10.04.2008 року відповідачем ОСОБА_2 не оспорювався під час розгляду справи по суті.
Відповідно до умов кредитного договору шляхом приєднання від 10.04.2008 року (без номера) відповідачу було встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 3200 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,0% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою щомісячно комісії у розмірі 3,5% /а. с. 8-12/.
Пунктом 2 розділу І Умов і Правилами надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення) / а. с. 9-12 /.
Відповідно до пунктів 3.1.1; 5.1 розділу ІІ Умов і Правилами надання банківських послуг - строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH).
Згідно п. 9.12 розділу І Умов і Правилами надання банківських послуг - договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін.
Договір підписано сторонами 10.04.2008 року.
Остання операція за спірним договором (погашення платежів) була проведена відповідачем 23.07.2008 року, що вбачається з розрахунку заборгованості та підтвердив суду апеляційної інстанції в судовому засіданні представник банку / а. с.4 /.
З позовом до суду банк звернувся 17.12.2013 року / а. с. 2-3 /.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з позовною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно спірного договору про надання банківських послуг від 10.04.2008 року (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу.
Судом встановлено, що спірний договір (строк дії картки) діє протягом 12 місяців з моменту його підписання, а якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін.
Отже, строк дії договору (строк дії картки) визначений договором у два роки.
Автоматичне неодноразове продовження дії картки (договору) не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки (договору) для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення не має.
Подальше продовження дії картки (договору) є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів, неустойки.
Виходячи з вище зазначеного та з урахування факту пред'явлення банком позову лише 17.12.2013 року, тоді як остання операція за спірним договором (погашення платежів) була проведена відповідачем 23.07.2008 року / а. с. 4-7 /, тобто після спливу загальної позовної давності (3 роки відносно заборгованості по кредиту, відсоткам за користування кредитом і комісії), так і спеціальної позовної давності (1 рік відносно штрафів), оскільки право на звернення до суд з позовом у банку виникло у серпні 2008 року, - колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для відмови відповідачу у застосуванні позовної давності про що він просив у своєму клопотанні від 18.02.2014 року / а. с.48-50 /.
Таким чином, в силу ст. ст. 256,257, ч.1,5 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК України, позовні вимоги банку, щодо стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, не підлягають задоволенню і колегія судді вважає, що в них слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
При вище викладених обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову банку в його позовних вимогах є правильним, але з урахуванням зміни підстав відмови в позові наведених апеляційним судом в цьому рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року, в частині обґрунтування підстав відмови ПАТ КБ «Приватбанк» в його позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - змінити.
В іншій частині рішення суду від 12 березня 2014 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.