Номер провадження: 22-ц/785/9240/14
Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.
Доповідач Сегеда С. М.
14.11.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гайворонського С.П.,
Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Феленко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за участю третіх осіб: органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області та Малиновського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області,
встановила:
09 січня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом та після доповнення позовних вимог просила усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 передати позивачу ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1, вселити її в квартиру, виселити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 без надання іншого житла, та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4, зобов'язавши Малиновський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області провести зняття з реєстраційного обліку.
Свої вимоги мотивувала тим, що в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 509/4412/13-ц, яка відкрита за ухвалою суду від 29 жовтня 2013 року на підставі поданого позову органом опіки та піклування, в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.
Також зазначила, що вказана цивільна справа № 509/4412/13-ц відкрита за позовом та на підставі притягнення її до адміністративної відповідальності згідно ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення по адміністративній справі №509/3718/13 п. Вище вказана позовна заява носить відомості, які не відповідають дійсності, а саме будь-яких реагувань та профілактики відносно питань виховання її доньки з боку органа опіки та піклування, в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, не було взагалі.
Як зазначила позивач, відповідач ОСОБА_4 ініціювала вище вказану незаконну цивільну справу, якою переслідує мету позбавлення її прав власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу житлової квартири від 27 грудня 2003 року (далі - спірна квартира).
З її дозволу у спірну квартиру була вселена та зареєстрована відповідач ОСОБА_4, але на теперішній час остання почала створювати перешкоди позивачу у користуванні своєю власністю, шляхом обману та зловживання її довірою, відібрала ключі від вхідних дверей квартири та взагалі не пускає позивача у приміщення квартири, і в цій квартирі незаконно під своїм наглядом утримує доньку позивача ОСОБА_6, чим позбавила її права спілкуватися з дитиною, тобто незаконно втручається у виховання доньки, робить для неї неможливим виконання обов'язків матері.
На час розгляду цивільної справи № 509/4412/13-ц здійснюється соціальний супровід родини позивача згідно наказу Одеського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за № 1155 від 20.11.2013 року. 02 грудня 2013 року спеціалісти вище вказаної служби разом з позивачем відвідали її квартиру, де мешкає ОСОБА_4, яка впустила їх у спірну квартиру, але перервала спілкування, шляхом створення істерики, яка супроводжувалася криком та бранкою в їх адресу, та позивачу не вдалося в черговий раз отримати комплект її ключів від вхідних дверей квартири.
Крім того ОСОБА_4 незаконно вселила без згоди позивача у спірну квартиру свого сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який веде аморальний спосіб життя, та його мешкання у цій квартирі може вплинути на негативні наслідки виховання та психічний стан доньки позивача, а також створює перешкоди відносно адресної реєстрації в цій квартирі доньки позивача.
Таким чином, з вини ОСОБА_4 створені умови для неї та дочки, які впливають на неможливість тимчасового сумісного проживання, та як слідство вони порушують її права і обов'язки, які пов'язані з вихованням та утриманням дитини.
Посилаючись на те, що відповідачі із позивачем не укладали договору житлового найму, ОСОБА_4 тимчасово мешкає у вище вказаній житловій квартирі за усної домовленості, просила її вимоги задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Третя особа: Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області надав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутністю та прийняти рішення, враховуючи права та інтереси малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с 35-36).
Третя особа: Малиновський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 63-64).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2014 року позовну заяву ОСОБА_3, в частині вселення ОСОБА_6 у спірну квартиру, залишено без розгляду та продовжено провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Малиновський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області, про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, виселення, зняття з реєстраційного обліку (а.с.88).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.
Було зобов'язано ОСОБА_4 усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні приватною власністю, а саме спірною квартирою та передати їй ключі від квартири.
Вселено ОСОБА_3 в спірну квартиру та виселено ОСОБА_5 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.
В решті позовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаного рішення та ухвалення нового, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 є власником спірної квартири, а тому суд вселив її у цю квартиру, зобов'язав ОСОБА_4 усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні спірною квартирою та передати їй ключі від квартири.
Крім того, судом правомірно і обґрунтовано прийнято рішення про виселення ОСОБА_5 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення, оскільки останній без жодних правових підстав вселився у спірну квартиру та чинить перешкоди позивачу у здійснені права власністю цією квартирою.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів та особи, які беруть участь у справі, оскільки рішення суду у зазначеній частині в апеляційному порядку не оскаржується.
В даному випадку позивач ОСОБА_3 оскаржує ухвалене рішення, фактично в частині відмови в задоволенні її позовних вимог щодо виселення із спірної квартири її мами - відповідача ОСОБА_4 без надання їй іншого жилого приміщення, та зняття її з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири.
Ухвалюючи судове рішення, суд відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог, обґрунтовуючи свій висновок тим, що відповідач ОСОБА_4 вселившись у спірну квартиру в 2004 році в якості члена сім'ї власника житла - позивача ОСОБА_3, яка є донькою ОСОБА_4, у зв'язку з чим остання набула право постійного користування спірною квартирою.
При цьому суд правомірно взяв до уваги, що письмовий договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався, термін проживання сторонами не визначався.
З цих підстав, та у відповідності до ст. 169 ЖК України, на який посилалась позивач (а.с.38), суд дійшов висновку про те, що правові підстави для виселення ОСОБА_4 відсутні.
Також суд правомірно виходив із того, що підстав для виселення відповідача ОСОБА_4, які передбачені ст.ст. 116,150,157 ЖК України, також відсутні.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.
Так, у відповідності до ст. 169 ЖК України, у разі припинення договору найму жилого приміщення в квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач зобов'язаний звільнити жиле приміщення, в разі відмови підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Оскільки відповідач ОСОБА_4 не є наймачем спірної квартири, а є членом сім'ї позивача ОСОБА_3, тобто власника спірної квартири, застосування до спірних правовідносин ст. 169 ЖУ України є неприпустимим.
Що стосується підстав для виселення відповідача ОСОБА_4 із спірної квартири на підставі ст.ст. 116, 157 ЖК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, за змістом ст. 157 та у відповідності до ст. 116 ЖК України член сім'ї власника квартири підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення у разі, якщо він систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_4 здійснювала неправомірні дії, зазначені вище, та того, що до неї застосовувались заходи запобігання і громадського впливу, які виявились безрезультатними.
Навпаки, матеріали справи містять докази того, що саме позивач ОСОБА_3 притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї по відношенню до своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20, 21).
Колегія суддів крім викладеного зазначає, що наявність між сторонами неприязних стосунків, що вбачається в даному випадку, також не є підставою для виселення члена сім'ї власника житла без надання іншого приміщення.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що своєю поведінкою відповідач ОСОБА_4 негативно впливає на психіку та виховання неповнолітньої доньки позивача, також не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що орган опіки і піклування, в собі Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, звернувся саме до позивача ОСОБА_3 з позовом про позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_6, з посиланням на здійснення позивачем фізичного та психічного насилля стосовно доньки (а.с.12-14).
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Що стосується вимог апелянта ОСОБА_3 про постановлення окремої ухвали відносно повної бездіяльності посадових осіб органу опіки і піклування Овідіопольської районної адміністрації з питань, пов'язаних із захистом прав сім'ї та дитини, то колегія судів зазначає, що підстав для задоволення цих вимог матеріали справи не містять, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача ОСОБА_3 з боку зазначеного органу опіки і піклування по даній цивільній справі.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
С.П. Гайворонський
Н.А. Кононенко