20 листопада 2014 року Справа № 921/167/13-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіДерепи В.І.
суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Жаботиної Г.В.
розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.09.14
у справі№921/167/13-г
господарського судуТернопільської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз"
простягнення суми
за участю представників від:
позивачаСтарчик А.А. (дов. від 18.04.14)
відповідачаЛовчук М.В. (дов. від 03.01.14)
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" звернулось до господарського суду Тернопільської області з заявою про розстрочення виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 03.02.14 на 24 місяці із щомісячною сплатою заборгованості у рівних частках.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 25.07.14 (суддя
Стадник М.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.14 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Марка Р.І., суддів: Желіка М.Б., Костів Т.С.), заяву Публічного акціонерного товариства "Тернопільгаз" задоволено, виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.13, якими стягнуто з відповідача на користь позивача 581019, 71 грн., з яких: 68510, 38 грн. - втрат від інфляційних процесів, 171761, 02 грн. - 3% річних, 328118, 66 грн. - пені, 12629,65 грн. судового збору, розстрочене на 24 місяці, починаючи з серпня 2014р. по липень 2016р., з щомісячною оплатою по 24209, 15 грн.
Не погоджуючись з ухвалою та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, відмовити у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення. Обґрунтовуючи скаргу, позивач посилається на те, що боржником не надано суду жодних доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин для розстрочення виконання рішення суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.04.13, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.13, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 68510,38 грн. втрат від інфляційних процесів, 171761,02 грн. - 3% річних за користування коштами, 67541,86 грн. пені за неналежне виконання грошових зобов'язань та 8946,65 грн. судового збору. На виконання рішення суду 01.07.13 господарським судом Тернопільської області видано наказ про його примусове виконання. Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.13 рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.13 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.13 у справі скасовано в частині відмови у стягненні 675 418, 36 грн. пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд. За результатами нового розгляду, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.04.14, з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 260576,80 грн. пені та 3683,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, в частині стягнення 347299,70 грн. пені в позові відмовлено. На виконання рішення суду 03.02.14 господарським судом Тернопільської області видано наказ про його примусове виконання.
Судами розстрочене виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.13, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.14 на 24 місяці, починаючи з серпня 2014р. по липень 2016р., з щомісячною оплатою по 24209,15 грн. При цьому суди взяли до уваги важкий фінансовий стан боржника (збитки за 1 півріччя 2014 року становили 397 тис. грн., а станом на 30.06.14 непокритий збиток товариства склав 92814 тис. грн.).
Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки склалася ситуація, коли фінансовий стан відповідача не покращується а лише погіршується, що ставить під питання доцільність надання розстрочки взагалі, крім того, відповідач не розрахувався по своїх зобов'язаннях за договором 2011 року, при цьому розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню із відповідача вже і так був зменшений судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Суд бере до уваги те, що п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
За змістом ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Із зазначеного вбачається, що ГПК України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.
В зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне її надання на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує принципи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди не врахували міжнародно-правові норми захисту порушених прав та вимоги національного законодавства, що є підставою для скасування судових актів попередніх інстанцій та відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити, ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.07.14 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.14 у справі №921/167/13-г скасувати. Відмовити Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення у даній справі.
Головуючий - суддя В. І. Дерепа
Судді Б. М. Грек
Г.В.Жаботина