19 листопада 2014 року Справа № 917/1098/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М.- головуючого
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ
на постановувід 11.09.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду
у справі№ 917/1098/14 господарського суду Полтавської області
за заявою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ
до боржникаспільного Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" (згідно нової редакції статуту змінено найменування на товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "АВІС", м. Полтава
провизнання банкрутом
в судовому засіданні взяв участь представник:
ПАТ "КБ "Привабанк"Тузова В.О., довір.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.06.2014 року, що винесена у справі № 917/1098/14, прийнято до розгляду заяву публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Кредитор, Банк) про порушення справи про банкрутство спільного Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" (згідно нової редакції статуту змінено найменування на товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "АВІС" (далі-Боржник, Підприємство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 року (суддя - О.О. Ореховська) порушено провадження у справі про банкрутство Підприємства, визнано кредиторські вимоги Банку в сумі 1 762 196 грн. 35 коп., введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Підприємства, а розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Антоненка Д.О. Справу ж призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.07.2014 року (суддя - О.О. Ореховська) виправлено описки у вступній та резолютивній частині та повного тексту ухвали господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 року шляхом доповнення п.п.1, 3, 5, 6, 8 резолютивної частини (вступну та резолютивну частину та повний текст) вказаної ухвали суду першої інстанції після слів "Спільного Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс", Полтавська область, м. Полтава, вул. Комсомольська, буд.7, кв. 45, ідентифікаційний код 22542374" словами - "(згідно нової редакції статуту змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "Авіс", код 22542374)". Пункт же 2 вступної та резолютивної частини та повний текст ухвали господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 року вирішено викласти в редакції, відповідно до якої визнані кредиторські вимоги Банку до Боржника в сумі 1 501 035 грн. 67 коп. основного боргу.
Не погодившись із цими ухвалами суду, ліквідатор Боржника - фізична особа ОСОБА_6 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 року та ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.07.2014 року про виправлення описки, а також припинити провадження у справі.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 року (головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Харківської області від 14.07.2014 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 21.07.2014 року скасовано та відмовлено у задоволенні заяви Банку про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням попередньої інстанції, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 року, а ухвалу господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 11 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Вищий господарський суд України відхиляє заявлене 11.11.2014 року Боржником (в телеграмі за підписом ОСОБА_6) клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки в ухвалі від 22.10.2014 року про порушення касаційного провадження за скаргою Банку та призначення її до розгляду на 19.11.2014 року об 11 год. 10 хв. вказано, що нез'явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг. До того ж, в порушення вимог ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження обставин хвороби "директора" Підприємства ОСОБА_6 (в апеляційній скарзі ця особа вказана, як ліквідатор Боржника) з моменту направлення згаданої телеграми -11.11.2014 року, до дати судового засідання в касаційному суді - 19.11.2014 року, не було направлено та не надано жодних належних доказів.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи питання про порушення справи про банкрутство Підприємства, місцевий суд встановив, що за новою редакцією статуту Боржника було змінено його назву зі збереженням ідентифікаційного коду, сума заявлених Банком за договором овердрафту кредиторських вимог, що не забезпечена заставою майна Боржника, перевищує 300 мінімальних заробітних плат (з виключенням із заявлених Банком вимог сум пені). Вимоги ж за вказаним договором забезпечені заставою майна Боржника, однак його вартість, що погоджена сторонами у договорі застави, не забезпечує всю суму заявлених Банком до Боржника вимог, яка була стягнена за рішенням суду та щодо примусового стягнення якої здійснюється, але не закінчене стягненням виконавче провадження. Обраний же за автоматизованою системою арбітражний керуючий Антоненко Д.О. подав відповідну заяву на згоду на участь у справі та його кандидатура відповідає вимогам закону, у зв'язку із чим його слід призначити розпорядником майна Підприємства.
Скасовуючи вказане рішення місцевого суду разом із ухвалою про виправлення описки в частині назви Боржника та суми визнаних вимог Банку до Підприємства, апеляційний суд вказав, що за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави було відкрито виконавче провадження, однак відсутні докази, що реалізація переданого Банку у заставу майно не забезпечить задоволення грошових вимог останнього до Боржника, оскільки у цьому провадженні було призначено експерта для оцінки майна (що не було враховано місцевим судом), а тому подана Банком заява про порушення справи про банкрутство не відповідає вимогам ст. 10 Закону про банкрутство. Також апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував та не перевірив обставини недостатності вартості переданого Банку у заставу майна Боржника для задоволення всіх вимог ініціюючого кредитора, так як у відзиві Боржник вказував, що був вчинений виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на належні Боржнику транспортні засоби. За цих підстав апеляційний суд дійшов висновку про відмову Банку у задоволенні заяви про порушення справи про банкрутство Підприємства.
Заперечуючи наведені висновки апеляційного суду, Банк вказав, що оцінка майна за договором застави (висновок із визначенням суми) дійсна протягом всього часу дії договору застави, а доказів погодження сторонами іншої або проведення нової оцінки надано у справу не було, факт чого не спростований і апеляційним судом, а тому за вирахуванням із заявленої Банком суми кредиторських вимог суми вартості переданого Банку у заставу майна, залишок суми боргу, щодо стягнення якої до того ж відкрите виконавче провадження більше трьох місяців та яке не виконане, перевищує розмір в триста мінімальних заробітних плат.
Однак суд касаційної інстанції частково не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони викладені всупереч норм законодавства.
Так, за нормами ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про порушення справи про банкрутство відмовляє у її прийнятті, якщо вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника.
Отже, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, може ініціювати справу про банкрутство лише у випадку, якщо сума його вимог до боржника перевищує вартість переданого в заставу майна, за умови відповідності цих вимог (і в частині їх розміру) приписам ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство.
Для визначення ж, чи повністю забезпечені заставою майна боржника вимоги кредитора, судам слід виходити із співвідношення заявлених ініціюючим кредитором та підтверджених належними доказами безспірних вимог ініціюючого кредитора із визначеною і погодженою сторонами договору (договорів застави) вартістю переданого у заставу майна боржника.
Саме цією вартістю майна, тобто визначеною за згодою кредитора та боржника, слід керуватися при встановленні розміру грошових вимог ініціюючого кредитора - заставодержателя, які не забезпечені заставою, оскільки вартість заставного майна у подальшому може змінюватись, у тому числі і під час його реалізації у порядку, передбаченому нормами ст.ст. 589-591 Цивільного кодексу України та нормами розділу V Закону України "Про іпотеку".
При цьому, слід враховувати, що вартість заставного майна може змінюватись і при здійсненні оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості, вимоги щодо якої забезпечені заставою майна боржника. У цьому випадку вартість заставного майна визначається за умови його реалізації, виходячи із суми, за яку буде реалізоване передане кредитору у заставу майно боржника та за наявності відповідних підтверджуючих документів (договір купівлі-продажу тощо).
У зв'язку з чим проведена будь-якою із сторін договору в односторонньому порядку або проведена органами виконавчої служби оцінка заставного майна під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення з боржника на користь ініціюючого кредитора (кредиторів) заборгованості за відсутністю доказів реалізації (продажу) заставного майна у виконавчому провадженні не може слугувати підставою для визначення розміру вказаних грошових вимог ініціюючого кредитора.
Як було встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору застави нерухомого майна Підприємства від 14.09.1999 року сторони за взаємною згодою визначили вартість майна Боржника, що передається в заставу ініціюючому кредитору, в сумі 250 000 грн. 00 коп.
Апеляційний суд також врахував цю обставину, звернувши увагу також і на те, що за заявою Банку приватним нотаріусом було вчинено і виконавчий напис № 7118, яким звернено стягнення на транспортні засоби Підприємства у кількості шести штук. Про вказані обставини апеляційний суд зазначив з посиланням на відомості, наведені Боржником у відзиві, поданому ще на стадії розгляду справи в першій інстанції. При цьому ні апеляційний суд в оскаржуваній постанові, ні Боржник у своєму відзиві не вказали заставну вартість вказаних транспортних засобів, а апеляційний суд стосовно наведених обставин, в порушення норм ст.ст. 32-34 ГПК України не послався на жодний доказ у справі. Відзив же Боржника, про який згадувалось вище, містить посилання (але також без додання будь-яких доказів), що наведені транспортні засоби були передані Банку у заставу в забезпечення виконання Підприємством зобов'язань за договором овердрафту № 50 А від 15.09.1999 року шляхом укладення 27.09.1999 року договору застави та щодо цих транспортних засобів також був вчинений виконавчий напис нотаріуса - № 7118.
Таким чином, суд першої інстанції надав правову оцінку лише рішенню апеляційного суду Полтавської області від 29.01.2014 року у справі № 554/10240/13-ц та відкритому на підставі нього виконавчому провадженню про стягнення з Боржника на користь Банку 2 012 196 грн. 35 коп. та договору застави нерухомого майна, не врахувавши, що у відзиві Боржник вказав про наявність ще й застави транспортних засобів, а апеляційний суд послався на ці обставини за відсутністю доказів, не з'ясувавши та не встановивши обставини щодо вартості переданих у заставу транспортних засобів.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про неповноту з'ясування місцевим судом обставин справи в частині вартості переданого Банку Боржником у заставу майна та відповідно обставин щодо розміру заявленої суми вимог ініціюючого кредитора, що не забезпечена заставою майна Боржника, та не співставив два виконавчі провадження щодо звернення стягнення на передане у заставу майна Боржника.
З'ясування вказаних обставин справи має значення для оцінки відповідності заявлених Банком кредиторських вимог до Боржника вимогам ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство та наявності підстав для порушення провадження у даній справі про банкрутство.
За вказаних обставин слід погодитись із правомірним та обґрунтованим висновком апеляційного суду (з підстав, наведених в даній постанові) про незаконність (передчасність) ухвалення місцевим судом рішення про порушення справи про банкрутство Підприємства та скасування цього рішення (а також ухвали про виправлення в ньому описки), а тому в цій частині оскаржувана постанова апеляційного суду (з урахуванням внесених змін в її мотивувальну частину) підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Поряд з цим та враховуючи вищевикладене, касаційний суд також вважає і передчасним (у зв'язку із неповним з'ясуванням наведених обставин справи) рішення апеляційного суду в частині рішення про відмову Банку у задоволенні заяви про порушення справи по банкрутство Підприємства, у зв'язку із чим оскаржувана постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення - про направлення справи про банкрутство Боржника на новий розгляд до місцевого суду на стадію підготовчого засідання.
Місцевому ж суду при новому розгляді справи слід усунути наведені в даній постанові обставини та на підставі належних доказів з'ясувати обставини щодо вартості переданого Підприємством Банку у заставу майна та обставини реалізації цього майна (чи мало місце та за яку вартість).
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 10, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розділу V Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 589-591 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р. у справі № 917/1098/14 скасувати в частині рішення про відмову публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" у задоволенні заяви про порушення справи по банкрутство спільного Українського-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС".
В цій частині прийняти нове рішення та передати справу № 917/1098/14 на новий розгляд господарському суду Полтавської області на стадію підготовчого засідання.
3. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 р. у справі № 917/1098/14 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 20.11.2014 року.