Справа № 644/13108/13-ц Головуючий 1 інст. - Шевченко С.В.
Провадження № 22ц/790/8237/14 Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія:договірні
18 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Кіся П.В., Шаповал Н.М.,
за участю секретаря - Рязанової С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Шуліка Аліни Володимирівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
25 грудня 2013 року позивач Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором бн від 22.07.2008 року в загальній сумі 21902 грн. 45 коп. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 22.07.2008 року між ПАТ «АкцентБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. За умовами даного договору позивач надав відповідачу кредитний ліміт на суму 3000 грн. зі сплатою 24% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов'язань з повернення кредитних коштів, станом на 05.12.2013 року утворилась заборгованість в загальній сумі 21902 грн. 45 коп., яка складається: 3000 грн. - заборгованість за кредитом; 10791,38 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6830 грн. - комісія та пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 1031,07 грн. - штраф (процентна складова).
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилався на те, що сплинув строк позовної давності, в межах якого позивач міг би заявляти зазначені вимоги. Свою позицію він обґрунтовував тим, що кредитна картка мала строк дії до липня 2010 року, відтак перебіг строку позовної давності почався з липня 2010 року, а інших домовленостей, які б закріплювались документально, між сторонами не було.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ «АкцентБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В апеляційні скарзі представник Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Шуліка Аліна Володимирівна просить суд, скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Акцент-Банк» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд неправомірно відмовив у задоволені позовних вимог у повному обсязі, дійшовши при цьому висновку про сплив позовної давності, вважаючи заяву відповідача про застосування позовної давності обґрунтованою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Шуліка Аліни Володимирівни задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено,, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, порушене право підлягає захисту лише за умови поважності причин пропуску позовної давності.
Згідно роз'яснень, які містять у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:
22.07.2008 року на підставі угоди, яка була оформлена у формі заяви, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Базова процентна ставка була встановлена в розмірі 2 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія складала 3,5 %. Строк дії даного договору сторонами у Заяві оговорено не було.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, яка була надана позивачем, прострочення заборгованості за кредитом у відповідача виникло вже 30.09.2008 року.
Прострочення за кредитним зобов'язанням у ОСОБА_2 виникло 30.09.2008 року, в зв'язку з чим у кредитора виникло право на пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання, то перебіг позовної даності розпочався з 30.09.2008 року. А оскільки до заявлених позовних вимог застосовуються загальні строки позовної давності тривалістю в три роки і позивачем не наведено підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску цього строку, суд першої інстанції вважав заяву відповідача про застосування позовної давності обґрунтованою.
Суд вважав, що доводи позивача, про те, що правовідносини між кредитором і боржником з приводу наданого кредиту врегульовані не тільки Заявою, але й «Умовами та правилами надання банківських послуг» - безпідставні, оскільки ці «Умови» підписані лише головою правління банку, в той час як під ними відсутній підпис ОСОБА_2, відсутні дата їх складання та взагалі відсутні ідентифікуючі ознаки на предмет невід'ємності та відносності даних «Умов» до Заяви, яка була підписана ОСОБА_2, як підстава отримання кредитних коштів. У зв'язку з чим у суду не існувало підстав вважати, що ОСОБА_2 укладав з позивачем кредитний договір саме на умовах, які закріплені в «Умовах та правилах надання банківських послуг».
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - Шуліка Аліни Володимирівни - відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді колегії: