Постанова від 12.11.2014 по справі 910/9989/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2014 р. Справа№ 910/9989/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. (повний текст підписано 26.08.2014р.)

у справі № 910/9989/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптоком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак»

про стягнення 509 049, 97 грн.

В судовому засіданні 12.11.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптоком» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» про стягнення 509 049, 97 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 131225-1 від 25.12.2013р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 460 984, 42 грн. заборгованості, 44 109, 95 грн. пені, 3 955, 60 грн. 3% річних, 10 181, 00 грн. судового збору та 36 000, 00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі № 910/9989/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптоком» 460 984, 42 грн. боргу, 44 109, 95 грн. пені, 3 955, 60 грн. 3% річних, 10 181, 00 грн. судового збору, 10 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 44 109, 95 грн. пені, 3 955, 60 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» 03.10.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

11.11.2014р. від директора відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з можливим врегулюванням спору шляхом укладення мирової угоди.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 12.11.2014р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгулу справи ( а. с. 169-170), не з'явились, позивач причини неявки суду не повідомив.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась, зважаючи на відсутність підстав для задоволення клопотання директора відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптоком» (позивач, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 131225-1, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск товару (далі - видаткова накладна), які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 1.2. договору сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до договору.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказується у видатковій накладній, яка підписується сторонами.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за отриманий товар здійснюється шляхом оплати 100% вартості на протязі 21 календарного дня після передачі товару покупцю у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому-передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Цей договір, згідно п. 10.1., набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014р. Зобов'язання сторін по взаємних грошових розрахунках, у будь-якому випадку, діють до їх повного виконання.

26.12.2013р. між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої статтю 3 договору доповнено п. 3.3. наступного змісту: вартість партії товару фіксується в доларах США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату поставки. Вартість партії підлягає зміні у випадку зміни курсу долару США, встановленого Національним банком України на дату оплати, по відношенню до курсу долару США, встановленого Національним банком України на дату поставки.

Пункт 7.2. статті 7 договору викладено в наступній редакції:

7.2. В разі прострочення сплати більше ніж на 7 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості поставленого, але не оплаченого в строк товару (партії товару) за кожен день прострочки.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору поставки № 131225-1 від 25.12.2013р. позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 606 579, 91 грн., що за курсом НБУ станом на дату поставки становить 75 888, 89 доларів США.

Факт поставки підтверджується видатковими накладними № РН-0000010 від 27.12.2013р. на суму 367 179, 91 грн., що за курсом НБУ станом на 27.12.2013р. становить 45 937, 68 доларів США, та видатковою накладною №0000000001 від 13.01.2014р. на суму 239 400, 00 грн., що за курсом НБУ станом на 13.01.2014р. становить 29 951, 21 доларів США, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи (а. с. 15-16).

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача - технологом ОСОБА_2, повноваження якого підтверджуються довіреностями № 66 від 26.12.2013р. та № 67 від 10.01.2014р., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 17-18).

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, лише частково оплатив отриманий товар на суму 299 000, 00 грн., що становить 36 662, 64 доларів США, що підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача.

З огляду на викладене, у відповідача за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 460 984, 42 грн., що складає 39 226, 04 доларів США.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою договір № 131225-1 від 25.12.2013р. є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за отриманий товар здійснюється шляхом оплати 100% вартості на протязі 21 календарного дня після передачі товару покупцю у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому-передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Оскільки товар, передбачений договором, був повністю та належним чином поставлений позивачем та прийнятий відповідачем, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити поставлений позивачем товар на потязі 21 календарного дня після передачі товару, тобто за товар поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000010 від 27.12.2013р. до 17.01.2014р. включно, згідно видаткової накладної №0000000001 від 13.01.2014р. до 03.02.2014р. включно.

Посилання апелянта (відповідача) на недотримання позивачем вимог щодо обов'язковості проведення звірки розрахунків, як це передбачено п. 5.6. договору поставки, не заслуговують на увагу, оскільки умовами спірного договору та нормами чинного законодавства не ставиться в залежність від проведення звірки розрахунків обов'язок відповідача щодо оплати отриманого товару.

При цьому, колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін. В той же час про факт здійснення будь-якої господарської операції, в тому числі поставки товару та сплати грошових коштів, можуть засвідчувати тільки первинні документи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 460 984, 42 грн., що на дату подачі позову складає еквівалент 39 226, 04 доларів США, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 44 109, 95 грн. пені за період з 25.01.2014р. по 19.05.2014р. та 3 955, 60 грн. 3% річних за період з 18.01.2014р. по 19.05.2014р.

Відповідно до п. 7.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 26.12.2013р. до договору) в разі прострочення сплати більше ніж на 7 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості поставленого, але не оплаченого в строк товару (партії товару) за кожен день прострочення.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 44 109, 95 грн. пені є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 955, 60 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

При цьому доводи апелянта щодо невідповідності періодів нарахування пені та 3% річних не ґрунтуються на матеріалах справи.

Одночасно колегія суддів зазначає, що відповідач не скористався своїм правом та не надав суду контррозрахунок пені та 3% річних, який, на його думку, є вірним.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 36 000, 00 грн.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 на момент розгляду справи в суді першої інстанції підтверджуються договором про надання правової допомоги від 12.05.2014р. та додатковою угодою № 1 від 12.05.2014р. до договору, належним чином завірені копія яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 12.05.2014р. до договору про надання правової допомоги адвокат бере на себе обов'язок представляти інтереси клієнта з питань стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптоком» боргу за договором поставки № 131225-1 від 25.12.2013р.

Пунктом 2 додаткової угоди № 1 від 12.05.2014р. до договору про надання правової допомоги сторони погодили, що гонорар адвоката за цим дорученням складає 36 000, 00 грн., з них: - надання консультацій, вивчення документів та розробка правової позиції - 6 000, 00 грн., - підготовка та подача до суду позовної заяви - 12 000, 00 грн., - представництво інтересів клієнта у суді - 18 000, 00 грн.

В матеріалах справи міститься належним чином завірена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 17.10.2011р., згідно якого ОСОБА_3 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено гонорар, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптоком» 36 000, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.

Згідно п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, зважаючи на розгляд справи в межах встановлених процесуальних строків в рамках п'яти судових засідань, нескладну категорію спору, звичайний рівень цін на ринку юридичних послуг, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених судових витрат на послуги адвоката підлягають обмеженню до 10 000, 00 грн., які підлягають стягненню з відповідача у справі.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 18.08.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельд-Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі №910/9989/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2014р. у справі №910/9989/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9989/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 17.11.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала

Попередній документ
41456199
Наступний документ
41456201
Інформація про рішення:
№ рішення: 41456200
№ справи: 910/9989/14
Дата рішення: 12.11.2014
Дата публікації: 24.11.2014
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Київський апеляційний господарський суд
Категорія справи: