04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" листопада 2014 р. Справа№ 910/13165/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
при секретарі Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача Петренка В.О. - дов. №08-03-29/82-14 від 04.03.2014р.
від відповідача Скоповської Х.М. - дов. №507 від 20.05.2014р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства
«Страхова компанія «Країна»
на рішення
господарського суду міста Києва
від 17.09.2014р. (суддя Пукшин Л.Г.)
у справі №910/13165/14
за позовом Відкритого акціонерного товариства
Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
(далі - ВАТ НАСК «Оранта»)
до Публічного акціонерного товариства
«Страхова компанія «Країна» (далі - ПАТ «СК «Країна»)
про відшкодування шкоди в порядку регресу 46 173,04грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2014р. у справі №910/13165/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ «СК «Країна» на користь ВАТ НАСК «Оранта» 46 173,04грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 1 827,00грн. судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом не застосовано положень п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), ст.991 ЦК України, внаслідок чого прийнято незаконне рішення тощо.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014р. апеляційну скаргу ПАТ «СК «Країна» прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 04.11.2014 року.
В судовому засіданні 04.11.2014р. було оголошено перерву на підставі ст.77 ГПК України до 18.11.2014 року.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за наведених в скарзі підстав.
Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, ВАТ НАСК «Оранта» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «СК «Країна» про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 46 173,04грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу №211/0890/12/894629 від 06.01.2012р. внаслідок настання ДТП виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», а тому позивачем відповідно до положень ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.ст.993, 1166, 1191 ЦК України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія, з вини якого трапилась ДТП, застрахована в ПАТ СК «Країна», позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 46 173,04грн. шкоди в порядку регресу тощо.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані ними документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак прийняв рішення про задоволення позову.
Так, задовольняючи позов, місцевий суд посилався на те, що відповідно до положень Закону відповідач є відповідальною особою за завдані власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Mitsubishi Lancer»), збитки в передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності межах, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу №211/0890/12/894629 від 06.01.2012р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки. Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено річний строк на звернення з вимогою про страхове відшкодування в порядку регресу суд першої інстанції спростовував вважаючи, що приписи п.п.37.1.4 ст.37 Закону не поширюються на відносини, які виникають в порядку регресу тощо.
Так, матеріалами справи встановлено, що 06.01.2012р. договором добровільного страхування транспортного засобу №211/0890/12/894629 позивачем застраховано автомобіль «Mitsubishi Lancer» зі строком дії цього договору з 06.01.2012р. по 05.01.2013р. (п.1.11). Страхувальником та вигодонабувачем за цим договором є ОСОБА_4.
09.01.2012р. сторони уклали угоду №1 до договору добровільного страхування №211/0890/12/894629, за умовами якої домовились про те, що державний номер транспортного засобу за договором - Т2ЕВ3893 (тимчасовий), страхувальник при отриманні постійного реєстраційного номеру на транспортний засіб зобов'язаний повідомити про це страховика.
25.05.2012р. сторони уклали угоду №2 до договору добровільного страхування №211/0890/12/894629, згідно якої державний номер транспортного засобу за договором - НОМЕР_1.
З довідки про дорожньо-транспортну пригоду №8944865 вбачається, що 16.01.2012р. на а/ш М-18 Харків-Сімферополь (278 км. + 950 м) трапилась ДТП, а саме: зіткнення автомобіля «Mitsubishi Lancer» під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль «ЗАЗ 1102»), що належить ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_7.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п.16.11 Правил дорожнього руху України, за що його визнано винним у вчиненні передбаченого ч.1 ст.30 КУпАП України адміністративного правопорушення, це підтверджено постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.03.2012р. у справі №3-188/2012.
Вартість завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer» в результаті його пошкодження у ДТП матеріального збитку на підставі автотоварознавчого дослідження №АР4860ВВ_04.04-04дод від 04.04.2012р. складає 46 683,04грн.
За страховим випадком, згідно страхового акту №СТО-12-770/1 від 01.06.2012р. позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 46 683,04грн., з яких 42 160,54грн. було перераховано на рахунок страхувальника платіжними дорученнями №34638 від 19.06.2013р. на суму 10 540,00грн., №37246 від 01.07.2013р. на суму 10 540,00грн., №39064 від 08.08.2013р. на суму 10 540,00грн., №44108 від 14.07.2013р. на суму 10 540,54грн. Крім цього, 4 522,50грн. було зараховано позивачем в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу відповідно до угоди від 22.05.2013 року.
Положеннями ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується на підставі ч.1 ст.1166 ЦК України в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Такою особою, в даному випадку, є винний у скоєнні ДТП водій автомобіля «ЗАЗ 1102» ОСОБА_7, цивільно-правова відповідальність якого на підставі полісу №АА/6334139 застрахована в ПАТ «СК «Країна».
Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду, тобто бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Полісом №АА/6334139 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000,00грн., франшиза - 510,00грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 46 173,04грн., тобто сума вартості відновлювального ремонту за вирахуванням франшизи (46 683,04грн. - 510,00грн. = 46 173,04грн.).
Проте, доводи апелянта зводяться до того, що правових підстав для задоволення позову суд першої інстанції не мав, адже звертаючись до апелянта із заявою про виплату позивач пропустив визначений п.37.1.4 ст.37 Закону строк.
Апеляційний господарський суд не погоджується з такими обґрунтуваннями скарги як безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду. Так, спір у даній справі виник в зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування».
В свою чергу з преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Таким чином останній регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі відносини, приписи п.37.1.4. ст.37 Закону до даних правовідносин не застосовуються. Згадана норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач до таких суб'єктів не належить. Крім цього, норми Закону не містять підстав для відмови в задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності межах.
Посилання відповідача в тексті апеляційної скарги на прийняту на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах постанову Верховного Суду України від 25.12.2013р. у справі №6-112-цс як на підставу для задоволення його апеляційних вимог є помилковими, оскільки викладена в даній постанові правова позиція не стосується застосування положень п.37.1.4 ст.37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2014р. у справі №910/13165/14 - без змін.
Матеріали справи №910/13165/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун