13 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 513/1136/14-а
Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Бучацька А.І.
Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Романішина В.Л.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 12 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Саратської селищної ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення,
В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до Саратської селищної ради Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення №1148-VI від 14.05.2014р. «Про попередження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо припинення дії договору оренди нежитлового приміщення по вул. Чкалова б/н у зв'язку із закінченням строку дії договору».
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 12.09.2014р. закрито провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України та роз'яснено позивачу його право звернутися за вирішення спору до Господарського суду Одеської області.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу від 12.09.2014р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильних дій суду. В своїй скарзі апелянт зазначає, що поданий ним адміністративний позов підсудний Саратському районному суду Одеської області, так як його предметом є правомірність рішення Саратської селищної ради Одеської області №1148-VI від 14.05.2014р., а не оскарження договору оренди нежитлового приміщення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою - Саратською селищною радою і не стосується захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень боку органів місцевого самоврядування, а пов'язаний із захистом порушених прав щодо оренди нежитлового приміщення, яке належить відповідачу. Саратська селищна рада у спірних правовідносинах діє як власник спірного нежитлового приміщення, а не як суб'єкт владних повноважень. Колегія суддів погоджується з таким висновком Саратського районного суду Одеської області. При цьому, суд виходить з наступного.
Згідно ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таке звернення реалізовується шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 1 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у ст.3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Частина 2 статті 17 КАС України встановлює категорії публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.
Саме ж поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у ст.3 КАС України, де зазначено, що це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, то такий суб'єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій», та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які їхні рішення, дії та бездіяльність.
Однак, рішеннями суб'єкта владних повноважень можуть бути нормативно-правові акти, або ж акти індивідуальної дії.
КАС України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії. За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта, якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Юрисдикція адміністративних справ - правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, від спорів, які віднесені до компетенції інших судових органів. При цьому, юрисдикція певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Зазвичай загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) справи є характер спірних матеріальних правовідносин і суб'єктний склад їх учасників.
В адміністративних справах з участю суб'єктів владних повноважень визначальним критерієм визначення юрисдикції є характер спірних матеріальних правовідносин і зміст правового спору, під яким розуміють становище суб'єктів у матеріальних правовідносинах один щодо одного.
У цивільних (господарських) правовідносинах це становище характеризується рівністю, в адміністративних - владою і підпорядкуванням.
При здійсненні повноважень власника майна орган державної влади чи орган місцевого самоврядування є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміну, в якому його вжито у п.1 ч.1 ст.17 КАС, а рівноправним суб'єктом майнових відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права володіти, користуватися і розпоряджатися майном.
А відтак, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі відповідача щодо розпорядження майном і передачі відповідних прав щодо нього, не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів вважає, що правовідносини між сторонами в даному випадку є цивільно-правовими відносинами, в яких держава в особі своїх органів здійснює не управлінські функції (тобто виступає не як суб'єкт владних повноважень), а виконує функції власника майна. Позовні вимоги випливають із цивільно-правових відносин щодо оренди комунального майна та мають приватноправовий характер, оскільки стосуються права позивача на спірне майно. При цьому, спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а обумовлений необхідністю захисту позивачем своїх майнових інтересів як орендаря, спрямованих на отримання у власність чи подальше користування майном.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи викладене, колегія суддів знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як вирішення даної категорії справ віднесено до юрисдикції господарських судів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті ухвали судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст.195, 197, 199 ч.1 п.1, 200, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 12 вересня 2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Димерлій О.О.
Єщенко О.В.