Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"04" листопада 2014 р. Справа № 911/3610/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»;
до Малого приватного підприємства «Фенікс»;
про стягнення 1 902 388,87 грн.
Суддя Карпечкін Т.П.
В засіданні приймали участь:
від позивача: Привалова О.Ю. (довіреність № 213/13-Н від 28.02.2013 року).
від відповідача: Макаренко Ю.О. (довіреність б/н від 15.09.2014 року).
обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Малого приватного підприємства «Фенікс» про стягнення 1 902 388,87 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.08.2014 року порушено провадження у справі № 911/3610/14 та призначено справу до розгляду на 16.09.2014 року.
В судовому засіданні, яке відбулось 16.09.2014 року було оголошено перерву на 29.09.2014 року.
26.09.2014 року до Господарського суду Київської області надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи та залучення до участі у справі в якості третьої особи поручителя за Кредитним договором.
В судове засідання, яке відбулось 29.09.2014 року представники сторін не з'явилися, сторони вимог ухвали Господарського суду Київської області від 26.08.2014 року не виконали. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 28.10.2014 року.
В судовому засіданні 28.10.2014 року відповідач надав відзив на позов, в якому заперечував факт отримання кредитних коштів та подав клопотання про зупинення провадження у справі.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 28.10.2014 року у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 04.11.2014 року з метою витребування додаткових доказів.
В судовому засіданні 04.11.2014 року позивач позовні вимоги підтримав та надав докази виконання Кредитного договору, а саме заявки відповідача на одержання кредитних коштів та банківські виписки про перерахування коштів на рахунок відповідача.
Відповідач в судовому засіданні 04.11.2014 року подав заяву, в якій посилався на відсутність достатніх коштів для погашення кредитної заборгованості та просив відстрочити виконання судового рішення на чотири місяці та зменшити розмір неустойки.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо поданого відповідачем клопотання від 26.09.2014 року б/н про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Коломійця Олександра Васильовича - поручителя за спірним Кредитним договором, суд дійшов висновку про відхилення такого клопотання, оскільки відповідна особа є солідарним боржником, і з огляду на ст. 543Цивільного кодексу України кредитор сам визначає до кого він пред'являє вимоги. Крім того, спір в частині відповідальності поручителя вже перебуває на розгляді у Фастівському міськрайонному суді Київської області, в розгляді якого Позичальника залучено до участі у справі. В той же час, обов'язкового залучення поручителя до участі у справі про стягнення боргу безпосередньо з боржника, чинним законодавство не вимагає.
Також, судом було відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду справи Печерського районного суду м. Києва № 757/29905/14-ц, в якій розглядається позов Коломійця О.В. про визнання недійсним в тому числі спірного Кредитного договору. Зокрема, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки відповідач по суті не спростовує факт отримання кредитних коштів, Кредитний договір є підставою для надання кредиту, які підлягають поверненню в будь-якому випадку. В разі визнання Кредитного договору недійсним, відповідні обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в частині, в якій недійсність Кредитного договору чи його окремих положень впливає на суть спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд
встановив:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 30.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма правами та зобов'язаннями є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (позивач, Банк, Кредитор) та Малим приватним підприємство «Фенікс» (відповідач, Позичальник, Боржник) було укладено Кредитний договір № 010/04/036 (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до п.п. 1.1.1., 1.1.2. п. 1.1 та п. 1.3. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у сумі 2 880 000,00 грн. строком до 29.01.2018 року зі сплатою 15,5% річних, для придбання земельної ділянки, спецтехніки, обладнання, меблів, інвентаря та інших виробничих потреб.
В подальшому, на виконання умов Кредитного договору між Банком та Позичальником були укладені Додаткова угода № б/н від 29.01.2009 року, Додаткова угода № 010/04/035-2 від 25.09.2009 року та Додаткова угода № 010/04/036-3 від 27.08.2010 року, згідно яких Позичальнику надавались кредитні кошти та змінювався Графік повернення кредиту.
Згідно п. 3.1. Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.
Пунктом 3.7. Кредитного договору встановлено обов'язок Позичальника здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) у строки, визначені Графіком погашення кредитної заборгованості (невід'ємний Додаток № 1 до цього Договору), рівними щомісячними платежами, починаючи з сьомого місяця користування кредитом (відстрочка погашення кредиту - 6 місяців) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом не пізніше останнього робочого дня кожного місяця шляхом перерахування Позичальником коштів платіжним дорученням з поточного рахунку, а у випадку повного погашення кредиту - не пізніше дня такого погашення.
У відповідності до п. 6.1. Кредитного договору, Позичальник взяв на себе зобов'язання використати кредитні кошти на зазначені у договорі цілі, і в строки, передбачені цим договором забезпечити повернення Кредитору одержаного кредиту та сплатити нараховані проценти, передбачені Договором комісії, неустойки, відшкодування витрат та збитків Кредитора, викликаних неналежним виконанням цього Договору.
Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору, Банк має право у разі виникнення простроченої заборгованості по кредиту, прострочення сплати процентів по ньому, порушення інших умов цього Договору, стягувати з Позичальника пеню та штрафи, що передбачені ст. 10 цього Договору.
Згідно з п. 10.2. Кредитного договору визначено, що за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій передбачених цим Договором, Позичальник сплачує Кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період існування заборгованості, за кожний день прострочення.
На підставі п. 7.3. Кредитного договору, Банк має право достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції у випадках невиконання Позичальником умов розділу 6 цього Договору та/або наявності фактів невиконання Позичальником будь-яких інших своїх зобов'язань.
У зазначених випадках вимога про погашення зобов'язань за цим Договором може бути направлена Кредитором Позичальнику у будь-який час у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання Кредитором за адресою Позичальника, зазначеною в реквізитах цього Договору.
Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Кредитору відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане Позичальником особисто у Кредитора.
На виконання умов Кредитного договору Банком було надано Позичальнику кредит у сумі 2 880 000,00 грн. вісьмома траншами 04.02.2008 року - 470 000,00 грн., 08.02.2008 року - 135 000,00 грн., 11.02.2008 року - 100 000,00 грн., 29.03.2008 року - 130 000,00 грн., 21.03.2008 року - 850 000,00 грн., 03.04.2008 року - 260 000,00 грн., 10.04.2008 року - 500 000,00 грн. та 22.04.2008 року - 435 000,00 грн., що підтверджується реєстром розрахункових документів.
Також, в ході розгляду справи позивачем були надані суду та долучені до матеріалів справи заяви Позичальника про замовлення чергових траншів та виписки по рахунку відповідача, в яких відображені всі надані кредитні кошти та їх часткове повернення і проплати. Відповідні обставини також спростовують посилання відповідача на недоведеність факту надання кредиту.
Однак, в порушення умов Кредитного договору та додаткових угод до нього, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, погашення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не здійснив, у встановлені строки штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань не сплатив.
Станом на момент звернення до суду загальна заборгованість відповідача перед Банком за Кредитним договором становить 1 902 388,87 грн. і складається з:
- залишок кредитної заборгованості - 1 593 898,78 грн.;
- заборгованість за нарахованими відсотками - 265 422,61 грн.;
- пеня за порушення строків погашення кредиту - 24 370,81 грн.;
- пеня за порушення строків оплати нарахованих відсотків - 18 696,67 грн.
03.06.2014 року з метою врегулювання боргу, позивач надіслав відповідачу Вимогу від 02.06.2014 року № 140-0-0-00/8/1031 щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, яка була залишена без відповіді та задоволення.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Укладений між сторонами Договір за правовою природою є кредитним договором, за яким, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що коли договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено зобов'язання відповідача повернути позивачу 1 593 898,78 грн. залишку кредитної заборгованості та сплатити 265 422,61 грн. заборгованості за нарахованими відсотками. Враховуючи викладене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо прострочення відповідачем повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, вимога позивача про стягнення з відповідача 24 370,81 грн. пені за порушення строків погашення кредиту та 18 696,67 грн. пені за порушення строків сплати нарахованих відсотків, правомірна і відповідає фактичним обставинам справи. Неустойка нарахована на суми заборгованості по кредиту та процентам за фактичні періоди прострочення в межах передбачених законодавством строків, здійснені позивачем розрахунки пені є арифметично вірними, відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими.
В той же час, відповідач в останній заяві від 04.11.2014 року, заперечень по суті позовних вимог не надав, просив суд відстрочити виконання судового рішення та зменшити розмір неустойки. При цьому, відповідач посилався на значну суму заборгованості та відсутність достатніх грошових коштів для її погашення.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.
Щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки, судом встановлено, що відповідач (МПП «Фенікс») виконував свої зобов'язання за Кредитним договором з 2008 року по 2014 рік, сплативши за Кредитним договором на користь позивача 3 464 378, 57 грн., в той час, як сума отриманого кредиту становила 2 972 000 грн.
Відповідні обставини свідчать про значний ступінь виконання зобов'язання боржником та відсутність факту завдання кредитору збитків, які перевищують заявлену до стягнення суму неустойки.
З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення з відповідача неустойку на 15%.
Стягнення 85% від заявленої в позові неустойки суд вважає достатнім для забезпечення права позивача на неустойку за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
У зв'язку зі зменшенням судом заявленої в позові неустойки, з відповідача підлягає стягненню за розрахунком суду 20715,19 грн. пені за порушення строків погашення кредиту та 15892,17 грн. пені за порушення строків оплати нарахованих відсотків, всього з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 36607,36 грн.
Щодо поданого відповідачем клопотання про відстрочку виконання судового рішення, суд враховую, що відповідно до п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 року «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття передбачених статтею 121 ГПК України заходів ці норми закону не вимагають й господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Законодавець в будь-якому випадку пов'язує розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, натомість наведені відповідачем у справі підстави для відстрочення виконання судового рішення не є, на думку суду виключними обставинами, адже важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його господарської діяльності, в такому стані може опинитись й позивач через невиконання згаданого вище судового рішення.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 06.01.2011 року у справі № 36/126, від 18.01.2011 року у справі № 3/62, від 08.02.2011 року у справі № 17/241-10 та від 10.02.2011 року у справі 2/151-10.
Крім того, необхідність відстрочки виконання судового рішення на чотири місяці відповідачем не обґрунтована, оскільки не надано жодних доказів в підтвердження достовірності отримання коштів після сплину відповідного терміну. Крім того, підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, які перешкоджають чи унеможливлюють його виконання, що може мати місце після початку примусового виконання судового рішення. Тому, за відсутності достатніх обґрунтувань, клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення до початку його примусового виконання є передчасним.
Таким чином, клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 1593 898,78 грн. залишку кредитної заборгованості, 265 422,61 грн. заборгованості за нарахованими відсотками та частковому задоволенню в частині заявленої пені в загальній сумі 36607,36 грн. у зв'язку зі зменшенням судом неустойки.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Згідно абз. 3 п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Фенікс» (08640, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мала Солтанівка, вул. Першотравнева, 11, код 19409565) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код 14305909) 1593 898,78 (один мільйон п'ятсот дев'яносто три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. залишку кредитної заборгованості, 265422,61 (двісті шістдесят п'ять тисяч чотириста двадцять дві) грн. заборгованості за нарахованими відсотками 36607,36 (тридцять шість тисяч шістсот сім) грн. пені та 38047,78 (тридцять вісім тисяч сорок сім) грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 20.11.2014 р.
Суддя Т.П. Карпечкін