11 листопада 2014 року Справа № 876/13555/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
Головуючого судді Гулида Р.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Каралюса В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадженняу м. Львові апеляційну скаргу Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради напостановуЗалізничного районного суду м. Львовавід23.11.2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення,-
У грудні 2011рокупозивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом до департаменту соціальної політики Львівської міської радипро зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2011рік,відповідно до вимог ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ПостановоюЗалізничного районного суду м. Львова від 23.11.2012 рокуадміністративний позов задоволено частково. Визнано дії неправомірними. Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу одноразову щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскарживвідповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу,перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що він визнанийособою яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і якій відповідно до вимог ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна щорічно виплачуватися грошова допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір отриманої позивачем одноразової допомоги на оздоровлення за 2011 рік не відповідає вимогам зазначеного Закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачвизнанийучасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідченням та вкладкою до нього копії наявні у матеріалах справи , є інвалідом ІІ групи, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 5, 7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення та розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, що передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідно керуватися ст.48 вище вказаного Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що була чинною на час виплати даної допомоги у 2011 році. А відтак призначення і виплата допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися виходячи з її розміру, що становить по Закону, зокрема для інвалідів ІІІ групи- чотири мінімальні заробітні плати.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог позивачащодо нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості виплатищорічної допомоги на оздоровлення у передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст.195, 196, 167, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської радизалишити без задоволення, а постановуЗалізничного районного суду м. Львовавід 23.11.2012 рокуу справі1309/246/12- без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р.М. Гулид
Судді С.М. Кузьмич
В.М. Каралюс