01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
про відмову у прийнятті позовної заяви
0,2
13.11.14 Справа № 910/24952/14
Суддя Ломака В.С., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства «БТА БАНК»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами
«Сіпіджі Ассетс Менеджмент»
2. Фізичної особи ОСОБА_1
про визнання недійсним правочину щодо передачі корпоративних прав у статутному капіталі
Акціонерне товариство «БТА БАНК» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Сіпіджі Ассетс Менеджмент» та Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину щодо передачі корпоративних прав у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метрика» (ідентифікаційний код 33105395), вчинений відповідачем-1 на користь відповідача-2.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що в порушення вимог чинного законодавства відповідач-1 без згоди позивача, як заставодержателя, передав відповідачу-2 частку у статуному капіталі ТОВ «Компанія «Метрика», яка є предметом застави за договором № 106Z від 24.01.2005 р., укладеним між позивачем та Міжнародною комерційною компанією «Генді Асетс Лімітед».
Дослідивши матеріали переданої на розгляд суду позовної заяви на предмет наявності правових підстав для прийняття її до провадження, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 р. № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 р. № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
В даному випадку, суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи підвідомчість даного спору господарським судам та фактично стверджуючи, що він є корпоративним, позивач не враховує змісту корпоративних відносин та поняття корпоративних спорів, чим відповідно порушує правила підвідомчості.
Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Згідно ст. 22 названого Закону, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч. 3 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб'єктним складом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, до компетенції господарських судів віднесені справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Враховуючи положення ст. ст. 144, 177 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», вклади учасників до статутного капіталу є речами.
Корпоративними ж є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, визначених відповідною часткою у статутному фонді.
Так, згідно ч. 3 ст. 167 ГК України, корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
При цьому, корпоративними правами, в силу ч. 1 цієї норми, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
За змістом ст. ст. 88, 167 ГК України, ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», корпоративні права складаються з двох самостійних прав: майнового права, яке носить економічний зміст та визначаються у грошовому еквіваленті (право на отримання частки прибутку (дивідендів), вартості належної учаснику частки майна у статутному фонді тощо), та особистого немайнового права, яке не має економічного змісту (право участі в управлінні справами товариства, одержання інформації про діяльність товариства, виходу з товариства тощо).
Відповідно до ст. 147 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства також має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства.
При цьому, права саме як учасника товариства у набувача частки статутного капіталу (її частини) виникають з моменту внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про зміни в установчих документах товариства, які пов'язані із зміною складу учасників (засновників) юридичної особи.
Тому, передача відповідачем-1 відповідачу-2 частки у статутному фонді (капіталі) засвідчує лише набуття відповідачем-2 права власності на відповідний вклад у статутному фонді (капіталі) товариства (речі, які мають грошову оцінку) та дає йому право на вступ до цього товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарською діяльністю товариства набувається тільки з моменту вступу до господарського товариства, про що свідчитимуть відповідні відомості статуту товариства.
У свою чергу, спір за позовом позивача як заставодержателя (не учасника товариства) щодо передачі відповідачем-1 своєї частки у статутному капіталі товариства відповідачу-2 за своєю правовою природою є цивільно-правовим, тобто не пов'язаний із реалізацією корпоративних відносин та за своїм суб'єктним складом сторін не відповідає вимогам пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Так, по-перше, слід звернути увагу на те, що пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» передбачено, що у зв'язку з відсутністю в законодавстві норм про спеціальну підвідомчість (підсудність) спорів, пов'язаних з емісією цінних паперів, розміщенням акцій чи їх обігом, а також часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що виникають між акціонерами (учасниками) господарського товариства та товариством (крім передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України), такі позови повинні приймати господарські суди за правилами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, тобто з урахуванням суб'єктного складу учасників спору.
З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності на частки у статутному фонді господарського товариства, укладення, розірвання, зміну, виконання а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному фонді та спори щодо інших правочинів з такими частками, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права на їх придбання, не є такими, що виникають з корпоративних відносин і залежно від суб'єктного складу сторін підлягають розгляду господарськими або загальними судами.
Зазначена правова позиція відображена в тому числі в п. 1.11. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України № 04-5/14 від 28.12.2007р. «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» (із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду України № 04-06/83 від 18.06.2009 р., № 04-06/190 від 28.12.2009 р.).
Зокрема, з урахуванням вказаних рекомендацій слід звернути увагу на те, що у визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних з переходом права власності на частки в статутному фонді (капіталі) необхідно розрізняти правовідносини щодо часток як речей та правовідносини з приводу реалізації корпоративних прав, якими наділяється учасник, який володіє відповідною часткою.
Отже, оскільки корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, тобто прав, пов'язаних з управлінням товариством, то відносини щодо переходу права власності на частку в статутному фонді (капіталі) товариства, зокрема, майнові спори відносно розрахунків між сторонами відповідного договору купівлі-продажу, до корпоративних не належать.
По-друге, суд звертає увагу на те, що позивач не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метрика» і його вимоги опосередковані не порушенням його права власності на частку у статутному капіталі такого товариства, а вказують на порушення його прав, як заставодержателя за Договором № 106Z від 24.01.2005 р.
Як зазначалось вище, корпоративні спори - це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства.
Таким чином, як за своїм змістом, так і за суб'єктним складом переданий на розгляд господарського суду спір не є корпоративним.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що розгляд зазначених позовних вимог за суб'єктним складом сторін є непідвідомчим господарському суду з урахуванням правових приписів ст. ст. 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України.
Наведене є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви (п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, суд відзначає, що посилання позивача на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 19.09.2014 р. у справі № 2-6178/14, до уваги прийняте бути не може, оскільки висновки суду іншої юрисдикції з процесуальних питань не є встановленими обставинами у розумінні ст. 35 ГПК України, а отже, не мають як обов'язкового, так і преюдиціального значення під час вирішення господарським судом питання про прийняття позовної заяви до розгляду.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У прийнятті позовної заяви відмовити.
Суддя В.С. Ломака