"28" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/36379/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Міжгірської селищної ради «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року по справі № 807/627/13-а за позовом Комунального підприємства Міжгірської селищної ради «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -
КП Міжгірської селищної ради «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними дій щодо проведення камеральної перевірки позивача та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 лютого 2013 року №0000071500/379/10-15/16, №0000021500/317/10-15/13, №0000061500/378/10-15/15, №0000051500/323/10-15/14.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2013 року у даній справі позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2013 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 30 січня 2013 року ДПІ у Міжгірському районі провела камеральну перевірку податкової звітності КП Міжгірської селищної ради «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» з ПДВ за звітний податковий період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року, якою встановлено порушення позивачем граничних термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з ПДВ по податкових деклараціях за вищевказані податкові періоди.
За результатами перевірки складено Акт №28/1630/03344473 від 30 січня 2013 року.
14 лютого 2013 року на підставі вказаного акту ДПІ у Міжгірському районі прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0000071500/379/10-15/16, яким за порушення на 488 календарних днів граничних строків сплати ПДВ позивачу визначено грошове зобов'язання зі сплати штрафу в розмірі 20% у сумі 1404,68 грн.; №0000021500/317/10-15/13, яким за порушення на 21 календарний день граничних строків сплати ПДВ визначено зобов'язання зі сплаті штрафу в розмірі 10% у сумі 1549,10 грн.; №0000061500/378/10-15/15, яким за порушення на 418, 387, 357, 326, 295, 266, 235, 205, 174, 144, 113, 82 календарних днів граничних строків сплати ПДВ визначено зобов'язання зі сплати штрафу в розмірі 20% у сумі 43783,00 грн.; №0000051500/323/10-15/14, яким на підставі ст.126 ПК України за затримку на 52 календарних днів визначено зобов'язання зі сплати штрафу в розмірі 20% у сумі 2870,80 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що висновок про порушення позивачем чинного законодавства підтверджено належними та допустимими доказами.
Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
У відповідності до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Підпунктом 75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (п.76.2 ст.76 ПК України).
Враховуючи імперативні норми, зазначені в підпункті 75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральна перевірка проводить виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання, оскільки воно потребує використання інформаційних баз ДПІ, що не передбачено ПК України.
Пунктами 36.1, 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи
Звітним (податковим) періодом по податку на додану вартість у відповідності до п.202.1 ст.202 ПК України є один календарний місяць
Згідно пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Пунктом 57.1 ст.57 Податкового кодексу України передбачено що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 3.1 ст.3 Податкового кодексу України передбачає, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
З наведених законодавчих приписів випливає, що нарахування штрафних санкцій платникові податку за наслідками проведення камеральної перевірки є можливим лише у разі виявлення помилок у звітності, поданій таким платником. В іншому ж випадку підставою для визначення штрафних санкцій щодо сплати податків та зборів є дані саме документальних перевірок.
За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
Касаційну скаргу Комунального підприємства Міжгірської селищної ради «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2013 року по справі № 807/627/13-а.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.