28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/42897/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київ-Атлантик Україна» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі № 810/2580/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ-Атлантик Україна» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2013 року Приватне акціонерне товариство «Київ-Атлантик Україна» звернулося до суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2013 року № 0001052201, № 0001032201 та № 0001062201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби було проведено документальну виїзну позапланову перевірку Приватного акціонерного товариства «Київ-Атлантик Україна».
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.3, пункту 138.4, пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 року № 0001052201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3352,76 грн., № 0001032201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 29559,38 грн., з них 19706,25 грн. за основним платежем та 9853,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0001062201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26494,92 грн., з них 15765,00 грн. за основним платежем та 10729,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що необхідні первинні бухгалтерські документи, оформленні у відповідності до вимог податкового законодавства, у позивача відсутні.
Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджується необхідними первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом.
Податкова накладна від 10.11.2010 року № 1011 підписана ОСОБА_3
При цьому, під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій, представник позивача не зміг пояснити, чи є ОСОБА_3 уповноваженою особою контрагента позивача і чи має вона повноваження на складення податкових накладних та інших документів від імені даного контрагента. Будь-яких доказів щодо уповноваження вказаної особи на складення бухгалтерських документів судам попередніх інстанцій надано не було.
З метою з'ясування даної обставини судами попередніх інстанцій викликався для надання пояснень у якості свідка ОСОБА_3, проте, свідок повідомлений належним чином, у судове засідання не з'являвся.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київ-Атлантик Україна» відхилити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі № 810/2580/13-а залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.