28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/1397/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
секретаря судового засідання: Волошина В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року
по справі № 826/11936/13-а
за позовом Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ»
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне акціонерне товариство «Бліц-Інформ» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0000230200, яким позивачу визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 89237352,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності визначення об'єкта оподаткування за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої встановлено порушення позивачем пп.5.5.1 п.5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України.
На підставі висновків перевірки відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з п. 2.1.1 п.2.1 ст.2 Закону № 334/94-ВР платниками податку є, зокрема, з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Пунктом 3.1 ст.3 Закону № 334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону України та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп.5.5.1 п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 5.11 ст.5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Враховуючи вказані норми законодавства та наявні в матеріалах справи первинні документи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат проценти за кредитним договором, сплачені на користь АКБ «ХФБ Банк Україна» за користування кредитними коштами: в 3-му кварталі 2010 року в сумі 1797434,00 грн., в 4-му кварталі 2010 року в сумі 1848884,00 грн., в 1 кварталі 2011 року в сумі 1867848,00 грн., загалом в сумі 5514166,00 грн.
Стосовно висновку податкового органу про завищення позивачем витрат (від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток) в сумі 12906373,00 грн., колегія суддів погоджується із думкою апеляційного суду про безпідставність вказаного висновку, виходячи з наступного.
Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
Відповідно до п.141.1 ст.141 ПК України передбачено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку №31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року №415 (далі - Положення), капіталізація фінансових витрат - це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу, кваліфікаційний актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Якщо створення активу не завершено (обладнання не введено в експлуатацію), то проценти за кредитами, які включаються до вартості такого активу, не можуть бути включені до витрат. І, навпаки, якщо кваліфікаційний актив вже створений, то проценти за кредитами, включаються до витрат виробництва.
Норми п.141.1 ст.141 ПК та Положення в частині визначення та застосування терміну «кваліфікаційний актив» згідно з Прикінцевими положеннями Податкового кодексу України підлягають застосуванню з 1 квітня 2011 року.
На підставі системного аналізу вказаних норм права та доказів у справі колегія суддів погоджується з думкою апеляційного суду стосовно безпідставності висновку податкового органу про те, що сплачені позивачем відсотки по кредиту АКБ «ХФБ Банк Україна» не відносяться до витрат підприємства, оскільки наданими позивачем актами введення в експлуатацію підтверджується, що основні засоби виробництва, придбані або частково сплачені за рахунок кредитних коштів, набули статусу кваліфікаційного активу до 1 квітня 2010 року.
Щодо зазначеного відповідачем в акті перевірки порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 70816813,00 грн. колегія суддів виходить з наступного.
Податковий орган, посилаючись на порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, фактично вважає витрати позивача в сумі 70816813,00 грн. за 4 квартал 2012 року не підтвердженими відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок позивачем об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України 334/94-ВР.
Пунктом 6.1 ст. 6 Закону № 334/94-ВР визначено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням п. 22.4 ст. 22 Закону (зі змінами згідно із Законом України від 20.05.2010 року № 2275-VI, який набрав чинності з 16.06.2010 року). Особливості, встановлені п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку ст. 6 Закону сум від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем витрати визначені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Наведені податковим органом розрахунки не ґрунтуються на даних податкових декларацій, а вчинені представником контролюючого органу на власний розсуд.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року по справі № 826/11936/13-а залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.
Ухвала складена у повному обсязі 31.10.2014 р.