"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/59621/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Міський трамвай" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
У липні 2011 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з Комунального підприємства "Міський трамвай" адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 280 275,39 грн., з яких 4 305,08 грн. - пеня.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконується норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому йому нараховано штрафні санкції, які сплачено не було.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Преамбулою Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закону) встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-XII доповнено статтею 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частина друга статті 19 Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведеним нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).
Згідно ст. 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Норматив робочих місць для інвалідів у відповідача згідно вимог ст. 19 Закону становить 4 % від кількості працівників, а саме 32 чол., що відповідає встановленому нормативу, оскільки за даними звіту Комунального підприємства "Міський трамвай" форми № 10-ПІ за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становить 797 чол. В той же час за даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників - інвалідів на підприємстві склала 21 чол., що менше встановленого нормативу.
Так, у звітах форми № 3-ПН, поданих відповідачем за січень-серпень 2010 року, визначено вакансії робочих місць у кількості меншій ніж різниця між нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів та фактичною кількістю інвалідів, які працюють в Комунальному підприємстві "Міський трамвай", тобто відповідачем порушено норму статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Враховуючи зазначене, вбачається, що Комунальне підприємство "Міський трамвай" не забезпечило встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за січень-серпень 2010 року та добровільно не сплатило за вказаний період адміністративно-господарські санкції в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, як це передбачено ч. 4 ст. 20 Закону. Ці обставини не враховано судами попередніх інстанцій і передчасно прийнято рішення про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
За правилами ч.2 ст.227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
І.Я. Олендер