Справа №22-ц/796/12994/2014 Головуючий у 1 - й інстанції: Пономаренко Н.В.
Доповідач - Ратнікова В.М.
13 листопада 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Шалапуда Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу,-
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстрований 04.03.1999 року в Відділі реєстрації актів громадського стану Жовтневого районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №668.
Після розірвання шлюбу прізвища сторонами залишено без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене на основі неповного з'ясування всіх обставин справи. Вказує на те, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу між сторонами, оскільки даний факт негативно вплине на їх неповнолітніх дітей. Зазначає, що ОСОБА_6 хоче зберегти сім'ю, а тому намагається створити всі умови для її збереження. Проте, суд 1-ї інстанції не взяв до уваги даних фактів та необґрунтовано надав сторонам час на примирення лише три місяці, які припали на літню пору року і час дитячих канікул, що не дало можливості відповідачу повністю узгодити усі суперечності, що виникли з позивачем. Також зазначає, що суд неповно з'ясував фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову, ухваливши рішення на припущеннях, та начебто встановлених фактах, які не підтверджуються жодним доказам.
В судовому засіданні ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилалась на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону та його інтересам.
ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 04 вересня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадського стану Жовтневого районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №668.
Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу посилаючись на те, що сторони не підтримують шлюбно-сімейні відносини, не ведуть спільне господарство.
Задовольняючи позовні вимоги та розриваючи шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстрований 04.03.1999 року в Відділі реєстрації актів громадського стану Жовтневого районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №668, суд 1-ї інстанції посилався на те, що позивач категорично заперечує подальше підтримання шлюбних стосунків з відповідачем, збереження сім'ї є неможливим.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Так, згідно з частиною 1 статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3 та 4 статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до положень статті 111 СК України, суд повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, проголошена Конституцією України охорона сім'ї полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З урахуванням обставин справи та вказаних положень закону, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що між сторонами втрачене взаєморозуміння, примирення між подружжям та збереження шлюбно-сімейних відносин неможливе і суперечить інтересам позивача ОСОБА_3, а тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог та розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, суд 1-ї інстанції не врахував, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки даний факт негативно вплине на їх спільних дітей, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до положень СК України примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Розірвання шлюбу між сторонами не звільняє жодного з батьків від створення умов для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і не звільняє від відповідальність за створення належних умов для цього.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 хоче зберегти сім'ю, а тому намагається створити всі умови для її збереження, а судом був наданий недостатній строк для примирення подружжя, колегія суддів вважає безпідставними.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Натомість, апелянт не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею вчинялись будь - які дії щодо примирення та збереження сім'ї, та які б свідчили про бажання спільного проживання з позивачем.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч.5 ст.191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.
Судом 1-ї інстанції, на виконання положень ч.1 ст.111 СК України, було надано сторонам час на примирення строком три місяці, який на думку колегії суддів є достатнім часом для примирення, однак зі сплином даного строку сторони не примирились і позивач наполягав на розірванні шлюбу.
Доводи апеляційної скарги апелянта про те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: