АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
11 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М.., Котули Л.Г.
при секретарі: Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року
в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дар-С» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дар-С» про визнання права власності.
Колегія суддів, -
У квітні 2014 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Дар-С» (надалі - ТОВ «Дар-С») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за попереднім договором міни належним чином не виконує: не надає необхідні документи для укладання нотаріального договору міни, не з'являється до приватного нотаріуса для укладання угоди та не сплачує визначену договором плату.
Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 70 000 грн. боргу за попереднім договором міни.
В подальшому, в квітні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся у суд із зустрічним позовом до ТОВ «Дар-С» про визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що у 2009 р. між ТОВ «Дар-С» та ТОВ «Київ Нафта» було укладено договір будівництва нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. ТОВ «Київ Нафта» передало ТОВ «Дар-С» всі права по оренді зазначеної земельної ділянки.
Вказував, що у 2011 р. ТОВ «Дар-С» звернулося до нього з пропозицією спільно проінвестувати будівництво нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 та передало йому всі проектні документи, документи щодо земельної ділянки, але приховало що оренда земельної ділянки в установленому законом порядку не оформлена.
Твердив, що протягом 2012-2013 рр. він з залученням власних інвестицій побудував по АДРЕСА_1 нежитлову будівлю, площею 296, 3 кв.м., й остільки наприкінці 2013 р. дізнався про відсутність у товариства прав на оренду земельної ділянки, він замовив та виготовив технічну документацію з оренди земельної ділянки, подав заявку до Київської міської державної адміністрації на оренду земельної ділянки, замовив та виготовив технічний паспорт та отримав будівельну експертизу.
Посилаючись на ту обставину, що він фактично створив нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, площею 296, 3 кв.м.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 р. в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ «Дар-С» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 296, 3 кв.м. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог про визнання права власності скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення грошових коштів сторонами не оскаржено, тому у відповідності до положень ч.1 ст.303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині вирішення вимог про визнання права власності, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 протягом 2012-2013 рр. за власні кошти побудував по АДРЕСА_1 нежитлову будівлю, площею 296, 3 кв.м.; дізнався про відсутність у ТОВ «Дар-С» прав на оренду земельної ділянки, замовив та виготовив технічну документацію з оренди земельної ділянки, подав відповідну заявку до компетентного органу; замовив та виготовив технічний паспорт, й отримав висновки будівельної експертизи.
Між тим, такі висновки не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах матеріального і процесуального права.
Положеннями ч.2 ст.331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 5 ст.376 ЦК України визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до вимог ст.ст.125-126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Положеннями п.3 Указу Президента України від 08 квітня 2011 р. за №439/2011 «Про Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» встановлено, що виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури відноситься до основних завдань Держбудінспекції України.
У матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 в інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві з метою прийняття об'єкта до експлуатації.
Не звернув районний суд увагу й на ту обставину, що долучений до справи технічний паспорт на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 належним чином не оформлений, він не містить необхідних реквізитів, печатки, підпису посадової особи /а.с.12-14/.
Згідно із вимогами ч.1-2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У відповідності до п.а ст.9 ЗК України розпорядження землями територіальної громади міста відноситься до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території.
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п.9-10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 р. за №6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» встановлено, що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Між тим, в порушення зазначеного, районний суд прийняв рішення, яким зачіпаються права та інтереси Київської міської ради, як власника земельної ділянки та інспекції архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, уповноваженого на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, проте до участі у справі їх не залучив.
Окрім цього, суд першої інстанції не перевірив підстав набуття ОСОБА_2 права власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, на якій здійснено будівництво нежитлового приміщення, в той час як згідно довідки № 40922 (И-2014/ від 22 вересня 2014р., виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1, пл. 252,7 кв.м. зареєстровано 04 серпня 2006 р. за ОСОБА_3 /а.с.161/.
Не звернув увагу суд першої інстанції й на відсутність у ОСОБА_2 дозвільних документів на здійснення будівництва.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання права власності, як постановлене з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права, слід скасувати, а по справі ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог про визнання права власності скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дар-С» про визнання права власності - відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 760/7711/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/13176/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Кізюн Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.