Справа № 755/19074/14-ц
"05" листопада 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Гаврилової О.В.,
при секретарі - Неділько Л.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку та стягнення індексації по заробітній платі, -
18.07.2014р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «Юридична практика», в якому просить стягнути з відповідача невиплачену заробітну платню у вигляді середнього заробітку по час фактичного розрахунку в розмірі 314832,61грн. та суму індексації на заробітну платню постановлену до стягнення за рішеннями судів по час фактичного розрахунку в розмірі 14711,71грн., а всього стягнути 329544,32грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач з липня 2008 року працював в ПрАТ «Юридична практика» на посаді генерального директора, також виконував роботу головного редактора «за сумісництвом». 01.06.2011р. позивача було звільнено з посади генерального директора, а 06.06.2011р. - з посади головного редактора. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013р. ухвалено вважати позивача звільненим з вказаних посад з 06.10.2011р. Крім того судовими рішеннями з ПрАТ «Юридична практика» на користь ОСОБА_1 стягнуто: 8569,04грн. середнього заробітку; 31239,29грн. середнього заробітку за час затримки трудової книжки та 1000,00грн. моральної шкоди.
21.08.2013р. ВДВС було відкрито виконавче провадження щодо стягнення 8569,04грн., внаслідок добровільного виконання боржником судового рішення грошові кошти в зазначеному розмірі поступили на розрахунковий рахунок позивача 19.09.2013р., отже саме цю дату слід вважати датою фактичного розрахунку за затримку належних позивачеві при звільненні виплат. Тому, виходячи із зазначеної суми та часу розрахунку стягненню підлягає сума в розмірі 183035,84грн. 23.12.2013р. ВДВС було відкрито виконавче провадження щодо стягнення 32239,29грн., внаслідок виконання кошти в зазначеному розмірі поступили на розрахунковий рахунок позивача 19.04.2014р., тому саме цю дату слід вважати датою фактичного розрахунку за затримку належних позивачеві при звільненні виплат. Виходячи із зазначеної суми та часу розрахунку стягненню також підлягає сума в розмірі 131796,77грн., а разом сума в розмірі 314832,61грн.
Крім того, оскільки за рішенням суду було стягнуто 8569,04грн., як заробітна платня за червень 2011р., проте фактична виплата зазначеної суми відбулась 09.09.2013р., на підставі Закону України «Про індексацію доходів громадян» підлягає стягненню сума індексації в розмірі 11080,92грн., а оскільки порушення не припинилося, індексації підлягає період фактичного невиконання після 09.09.2013р. до 20.04.2014р., додатково підлягає стягненню сума в розмірі 3630,39грн., а всього - 14711,71грн.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та додатково пояснив, що непроведення фактичного розрахунку за судовими рішеннями це триваюче порушення, тому згідно Рішення Конституційного Суду України № 1-18/2013 від 15.10.2013р. він має право звернутися за виплатою вказаних у позовній заяві сум без обмеження у строках такого звернення. Також пояснив, що ним у позові помилково вказана дата фактичного розрахунку як квітень 2014 року, сума в розмірі 8569,04грн. є затримкою заробітної плати за червень 2011р., а Закон України «Про індексацію доходів громадян», на його думку, стосується мінімальної заробітної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, подав суду письмові заперечення на позов, у яких зазначено, що позивач безпідставно посилається на норми права, які були застосовані Верховним Судом України при ухваленні постанови у справі № 6-159цс13, оскільки в цьому випадку було стягнуто з роботодавця на користь працівника недоплачену заробітну плату. Отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права. Отже, в розглядуваній справі ВСУ прийшов до висновку, що однією з підстав для покладення відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати. Датою фактичного розрахунку при звільнення ОСОБА_1 слід вважати 29.06.2011 року. Перерахування коштів у сумі 8 569 грн. 04 коп. не можна вважати фактичним розрахунком при звільненні. Останнім днем, коли було здійснено фактичний розрахунок при звільненні, є 29 червня 2011 року, що було встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року. Що стосується вимоги позову про стягнення індексації заробітної плати, позивач плутає заробітну плату за червень та відшкодування за час затримки розрахунку. Виплачені 8569 грн. 04 коп. не є заробітною платою за червень, а є середнім заробітком за час затримки виплат належних сум при звільненні за період по 29 червня 2011 року, про що вказано в резолютивній частині рішення суду. Згідно статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі в разі втрати годувальника. Не зважаючи на те, що відшкодування за час затримки розрахунку може розраховуватись за декілька місяців, воно не є сумою оплати праці, і має разовий характер, отже, не підлягає індексації. Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, деталізує перелік доходів, які підлягають індексації. В пункті 3 зазначеної Постанови вказано, що до об'єктів індексації не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Так як відшкодування за час затримки розрахунку обчислюється із середньої заробітної плати, воно не підлягає індексації. Додатково представник відповідача пояснив, що стягнуті за рішенням суду 8569 грн. 04 коп. є відшкодуванням за затримку розрахунку при звільненні. Всі належні до сплати суми були сплачені 29.06.2011р., те, що було сплачено пізніше не є заробітною платою. За другим судовим рішенням була стягнута сума за затримку видачі трудової книжки. Визначені Конституційним Судом України строки стосуються затримки виплати заробітної плати.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної справи та справи № 2-2762/11 (№ 755/9795/13-ц), приходить до наступного.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012р. позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика», третя особа Колесник Р.Б. про зміну дати звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» на користь ОСОБА_1 8569 грн. 04 коп. середнього заробітку за час затримки виплат належних сум при звільненні. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012р. залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2013 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, зміни дати звільнення, зміни записів у трудовій книжці та про відшкодування моральної шкоди скасовані. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013р. позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика», третя особа Генеральний директор Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» Колесник Р.Б. про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки та моральної шкоди задоволено частково. Запис в трудовій книжці ОСОБА_1 за № 40 в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» з 01.06.2011 року визнано недійсним. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі Протоколу засідання наглядової ради від 01.06.2011 року з 01.06.2011 року на 06.10.2011 року. Запис в трудовій книжці ОСОБА_1 за № 41 в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом з 06.06.2011 року визнано недійсним. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом, ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу № 38-к від 06.06.2011 р. з 06.06.2011 року на 06.10.2011 року. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 31239 грн. 29 коп. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 32239 (тридцять дві тисячі двісті тридцять дев»ять) грн. 29 коп. В решті заявлених вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013р. залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 липня 2013р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року залишено без змін.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 працював в ПрАТ «Юридична практика» на посаді генерального директора з 31.07.2008 року та за сумісництвом на посаді головного редактора з 03.11.2008 року. Позивач 01 червня 2011 року подав заяву про звільнення з посади генерального директора ПрАТ «Юридична практика» за згодою сторін з 01.06.2011 р. Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Юридична практика» від 01 червня 2011 року було прийняте рішення припинити повноваження Генерального директора товариства ОСОБА_1 01 червня 2011 року за угодою сторін та обрано на посаду нового генерального директора Колесника Р.Б. з 02 червня 2011 року. В подальшому ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом з 06 червня 2011 року. Наказом № 38-к від 06.06.2011 року ОСОБА_1 був звільнений з посади головного редактора газети «Юридична практика» за сумісництвом 06 червня 2011 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. В день звільнення позивач трудову книжку не отримав. Розрахунок при звільненні ОСОБА_1 був проведений 14.06.2011 року. Трудова книжка була видана позивачу 6 жовтня 2011 року. Зазначені обставини не підлягають доказуванню у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
В судовому засіданні при розгляді даної справи встановлено, що 19.08.2013р. ОСОБА_1 звернувся до Начальника відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012р. про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Юридична практика»на користь ОСОБА_1 8569 грн. 04 коп. (а.с. 12).
20.12.2013р. ОСОБА_1 звернувся до Начальника відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві з аналогічною заявою щодо стягнення сум на підставі рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013р. (а.с. 13).
Згідно довідки відділення № 12 ПАТ «Енергобанк» від 16.07.2014р. вих. № 34/4441, на картковий рахунок ОСОБА_1 надходили такі зарахування: 19.09.2013р. - 8569,04грн., платник - ПрАТ «Юридична практика»; 20.03.2014р. - 3323,92грн., платник - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві; 20.03.2014р. - 28915,37грн., платник - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (а.с. 11).
Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативними актами роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 1-18/2013 від 15.10.2013р., положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Разом з тим, як убачається із зазначених вище судових рішень, стягнута за рішенням суду сума в розмірі 8569 грн. 04 коп. є стягненням середнього заробітку за час затримки виплат належних сум при звільненні, сума в розмірі 31239 грн. 29 коп. є стягненням середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, а сума в розмірі 1000,00 грн. - моральною шкодою.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що сума в розмірі 1000,00 грн. стягнута на відшкодування моральної шкоди, отже на неї не поширюються положення статей 116, 117 КЗпП України, а суми в розмірі 8569 грн. 04 коп. та 31239 грн. 29 коп. є стягненням середнього заробітку за час затримки виплат належних сум при звільненні та середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки відповідно, отже вони не охоплюються положеннями ч. 2 ст. 233 КЗпП України, остаточний розрахунок за виконавчим листом на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.10.2012р. проведено 19.09.2013р., а за виконавчим листом на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2013р. переведення коштів на рахунок позивача здійснено 20.03.2014р., ОСОБА_1 з позовом до суду звернувся лише 18.07.2014р., суд вбачає підстави для відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення, як зазначено у позові, невиплаченої заробітної плати у вигляді середнього заробітку по час фактичного розрахунку.
Що стосується вимоги позову про стягнення суми індексації на заробітну платню постановлену до стягнення за рішеннями судів по час фактичного розрахунку, як вона викладена у позові, суд не вбачає підстав для задоволення позову й в цій частині, оскільки ця вимога є похідною від першої вимоги позову, а також з наступних підстав.
Підставою позовних вимог в цій частині позивачем вказано Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Однак, зазначений Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Статтею 2 цього Закону визначено, що «індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі в разі втрати годувальника. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» деталізує перелік доходів, які підлягають індексації, до яких, крім інших, віднесена оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Отже виходячи зі змісту вищезазначеного Закону, враховуючи, що розмір заробітної плати, яку ОСОБА_1 одержував на підприємстві відповідача був значно більшим від встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» розміру мінімальної заробітної плати, а також враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні не є сумою оплати праці, і має разовий характер, дане відшкодування не підлягає індексації.
В даному випадку, за наявності до цього інших підстав, може підлягати застосуванню спеціальний закон - Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою КМ України № 159 від 21.02.2001 року. Однак позов з цих підстав заявлено не було.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
У відповідності зі ст. 88 ЦПК України, оскільки позивача при подачі позову було звільнено від сплати судового збору, в позові судом відмовлено, судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Виходячи з викладеного, ст.ст. 94, 115-117, 233 КЗпП України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 179, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Юридична практика» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку та стягнення індексації по заробітній платі - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі через Дніпровський районний суд м. Києва апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Якщо особа яка оскаржує рішення не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя