07 листопада 2014 року 810/6201/14
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДК Ельбрус"
доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДК Ельбрус" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2014 №0002662201.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки Акта перевірки є безпідставними, оскільки господарські операції з ПП "Оптова компанія "Ельбрус" мали реальний характер - товар поставлений та оплачений позивачем. Як стверджує позивач, реальність господарських операцій з даним контрагентом підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами.
Представник відповідача позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, які ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки.
У судове засідання, призначене на 07.11.2014, з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, натомість подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДК Ельбрус" зареєстровано як юридичну особу 01.07.2010, як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.
Основним видом діяльності позивача за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля.
Судом встановлено, що в жовтні 2014 року посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області згідно п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України, наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 02.10.2014 №949, повідомлення на проведення на перевірку від 02.10.2014 та постанови старшого слідчого з ОВС 2-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Сергієнко А.В. від 25.09.2014 проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "ДК Ельбрус" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ПП "Оптова Компанія "Ельбрус" за період діяльності 2014 рік, за результатами якої складено Акт від 07.10.2014 №512/10-13-22-03/37091235 (надалі - Акт перевірки).
Так, за результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 3170659 грн., в т.ч. за січень 2014 року на суму 1470750 грн., за лютий 2014 року на суму 958117 грн., за березень 2014 року на суму 630187 грн., за квітень 2014 року на суму 111605 грн.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача постанови слідчого з ОВС 2-го ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Сергієнко А.В. від 25.09.2014, даних інформаційних ресурсів податкових органів, листа ГУ Міндоходів у Київській області від 14.04.2014 №2733/7/36-22-03-11/45, протоколу допиту свідка від 25.03.2014 директора ПП "ОК "Ельбрус" ОСОБА_2, копії службової записки оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області.
Відповідач в Акті перевірки зазначає, що згідно наданих до перевірки документів встановлено, що на всіх податкових накладних, виписаних ПП "ОК "Ельбрус" на користь ТОВ "ДК Ельбрус" встановлено підпис ОСОБА_2, яка в свою чергу надала пояснення щодо своєї непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності ПП "ОК "Ельбрус".
До перевірки не надано підтверджуючих документів щодо транспортування товару, а саме: товарно-транспортні накладні, згідно яких можливо б було встановити суб'єкта господарської діяльності, який здійснював транспортування товару та маршрут даного товару.
В ході відпрацювання встановлено, що ТОВ "ДК Ельбрус" за перевіряємий період перебувало в господарських відносинах з ПП "ОК "Ельбрус" за період січень-липень 2014 року на загальну суму 19023954 грн., в т.ч. ПДВ - 3170659 грн.
Згідно отриманої інформації встановлено, що директором, головним бухгалтером та засновником ПП "ОК "Ельбрус" являється гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
Співробітниками оперативного управління ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено та опитано гр. ОСОБА_2 по кримінальному провадженню від 05.03.2014 №32014100000000036.
Так, в ході допиту було встановлено, що гр. ОСОБА_2 до фінансово-господарської діяльності ПП "ОК "Ельбрус" не має жодного відношення, а також було з'ясовано, що дане підприємство зареєструвала за грошову винагороду у розмірі 1000 доларів США, без мети ведення підприємницької діяльності. Де перебувають реєстраційні документи, печатка підприємства, фінансово-господарські документи їй особисто не відомо.
З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ПП "ОК "Ельбрус" є фіктивними правочинами та такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків.
На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2014 №0002662201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з вироблених на Україні товарів" на суму 3170659,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 792665,00 грн.
Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемним правочин між ТОВ "ДК Ельбрус" та ПП "ОК "Ельбрус", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Функції та правові основи діяльності контролюючих органів, зокрема, з приводу проведення перевірок платників податків та визначення податкових зобов'язань визначаються положеннями Податкового кодексу України.
Так, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (пункт 78.4 статті 78 ПК України).
В силу пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
Приписами пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, в разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.
Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, забороняється до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні або винесення ухвали про закриття такого кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.
Під час розгляду справи встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.10.2014 №0002662201 прийнято податковим органом за результатами перевірки позивача, що проводилась на підставі постанови старшого слідчого, при цьому доказів існування судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що б набрало законної сили, податковий орган в порушення вимог частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України суду не надав.
Це означає, що приймаючи вказане оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області діяла не у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України.
Зазначена правова позиція щодо застосування приписів пункту 86.9 ст. 86 ПК України у взаємозв'язку з положеннями п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, зокрема щодо відсутності права органів ДПС приймати податкове повідомлення-рішення за результатами проведених перевірок, призначених відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі, визначена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.10.2012 по справі К/9991/42373/12 (номер рішення в ЄДРСР 26353557), від 23.01.2013 по справі К/9991/52366/12 (номер рішення в ЄДРСР 28835528) та у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.12.2012 по справі К/9991/64526/12 (номер рішення в ЄДРСР 28102570).
За наведених обставин, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято протиправно та підлягає скасуванню.
Разом з цим, перевіряючи викладені у вказаному акті обставини, судом встановлено наступне.
01 вересня 2011 року між позивачем (Покупець) та ПП "ОК "Ельбрус" (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №01/09/04-11, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується здійснити поставку UNI Скретч-карт для поповнення абонентського рахунку/номеру у телекомунікаційній мережі Київстар Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов, викладених у цьому Договорі.
На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ "ДК Ельбрус" і ПП "ОК "Ельбрус" позивачем надано суду належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних.
Судом оглянуто оригінали вищеназваних документів, приєднано їх завірені копії та встановлено, що вони оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників, відтиски мокрих печаток та відповідають законодавчим нормам.
Суму податку на додану вартість, підтверджені податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту у відповідний період, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.
В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.
При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.
Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ПП "ОК "Ельбрус" товару - UNI Скретч-карт для поповнення абонентського рахунку/номеру у телекомунікаційній мережі Київстар.
Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ПП "ОК "Ельбрус" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.
Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "ОК "Ельбрус" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, то необхідно зазначити наступне.
Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Отже, товарно-транспортна накладна оформлюється лише при отриманні послуг з перевезення та не є обов'язковим документом, що свідчить про отримання товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання послуг до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966 та відповідають її вимогам.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ПП "ОК "Ельбрус" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.
За результатом здійснення господарських операцій з ПП "ОК "Ельбрус" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.
Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП "ОК "Ельбрус" є нікчемними.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно положення ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, ст. 215 ЦК України визначено підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ПП "ОК "Ельбрус", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.
Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "ОК "Ельбрус", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.
Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "ОК "Ельбрус" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.
А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстровано відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.
Посилання відповідача в Акті перевірки на пояснення керівника ПП "ОК "Ельбрус" ОСОБА_2 щодо непричетності її до діяльності підприємства судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.
Таким чином, факт проведення правоохоронними органами досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є належним доказом у справі. При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття процесуальних рішень у даному досудовому розслідуванні, а також вироку суду, який набрав законної сили щодо створення і діяльності саме ПП "ОК "Ельбрус". Будь-які інші слідчі дії, які проводяться стосовно контрагентів ПП "ОК "Ельбрус" самі по собі не можуть свідчити про відсутність фактичного проведення господарських операцій між позивачем та ПП "ОК "Ельбрус".
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Висновку експертного почеркознавчого дослідження від 28.10.2014 №0980 Київської незалежної судово-експертної установи, належним чином копія якого наявна в матеріалах справи, підписи від імені ОСОБА_2 у договорі від 01.09.2011 №01/09/04-11, податкових та видаткових накладних виконані самою ОСОБА_2.
Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що спірний правочин не може визнаватись нікчемним, оскільки відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.
Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.
За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог ЦК України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, а відтак, правочин, укладений позивачем із ПП "ОК "Ельбрус", відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, за рахунок операцій з ПП "ОК "Ельбрус" позивачем сформовано податковий кредит.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП "ОК "Ельбрус" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.
Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.
У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.
Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, договір купівлі-продажу в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарно-матеріальних цінностей під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.
Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 188, 198, 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Крім того, висновком експерта за результатами проведення експертного економічного дослідження від 22.10.2014 №0973 Київської незалежної судово-експертної установи також встановлено, що висновки Акту перевірки від 07.10.2014 №512/10-13-22-03/37091235 щодо донарахування ТОВ "ДК Ельбрус" податку на додану вартість за операціями з ПП "ОК "Ельбрус" в сумі 3170659 грн. документально та нормативно не підтверджуються.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Ельбрус" - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.10.2014 №0002662201.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДК Ельбрус" (код за ЄДРПОУ 37091235) сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.