ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21375/14 04.11.14
За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дефенса»
Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов'язання
повернути грошові кошти в розмірі 483 870,97 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Макаров С.О. - по дов. № 11 від 12.09.2014
від відповідача Устименко Ю.І. - по дов. № 22/10 від 22.10.2014
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дефенса» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дефенса» повернути грошові кошти, що були отримані відповідно до договору добровільного страхування вантажів та багажу № 1/10/ВП-13 від 17.10.2013 в розмірі 483 870,97 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 порушено провадження у справі № 910/21375/14 та призначено справу до розгляду на 23.10.2014.
Відповідач у поданому 22.10.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки вважає, що договір укладено між з дотриманням ст. 203 Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування» та з виконанням всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідач належним чином виконав умови договору. Позивач, в свою чергу, користуючись правом вільно обирати собі контрагента при здійсненні господарської діяльності, надав відповідачу підписану уповноваженим представником письмову заяву на страхування, таким чином погодившись з усіма умовами договору та розміром страхових платежів за ним, які були розраховані згідно Правил страхування та Методики. Вважає, що позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності договору не можуть бути задоволені.
Позивачем 23.10.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про витребування доказів в підтвердження наявності рахунків у відповідача, наявності належного відповідачу на праві власності нерухомого та рухомого майна.
Розглянувши подане клопотання суд вважає, що воно не відповідає вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, а отже не підлягає задоволенню з огляду на те, що документи які просить витребувати позивач не підтвердять обставин необхідних для вирішення даного спору.
Позивач в судовому засіданні 23.10.2014 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 23.10.2014 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 23.10.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 04.11.2014.
Відповідачем 28.10.2014 до відділу діловодства суду подано доповнення та уточнення до відзиву на позовну заяву, в яких зазначає, що згідно договору відповідачем був застосований страховий тариф, що на 20% вищий за звичайний страховий тариф, який застосовується на ринку страхування і тому, даний договір є нікчемним, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними та необгрунтованими, адже Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу № 3259 від 30.12.2004 прямо визначає порядок визначення звичайної пінн страхового тарифу, а договір було укладено із виконанням даної Методики.
В судовому засіданні 04.11.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
17.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті ворота» (страхувальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Дефенса» (страховик, відповідач) було укладено договір добровільного страхування вантажів та багажу № 1/10/ВП-13 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажем, що перевозиться будь-яким транспортом, а саме: готівка у інкасаторському автомобілі, вартість майна - 28 462 998,25 грн., страхова сума 28 462 998,25 грн., страховий тариф - 1,7%, страховий платіж 483 870,97 грн., франшиза 5% від страхової суми, але не менше 1 423 149,91 грн.
Відповідно до п. 6 договору строк дії договору встановлено з 26.10.2013 по 25.11.2013.
Згідно з п. 4.9. договору загальний страховий платіж визначено в розмірі 483 870,97 грн.
Відповідно до п. 7 договору загальний страховий платіж сплачується страхувальником, шляхом перерахування страхового платежу на поточний рахунок страховика у розмірах встановлених в п. 4.9. договору.
Згідно з п. 7.2. договору страховий платіж сплачується протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання договору.
На виконання умов договору 18.10.2013 позивачем згідно платіжного № 59795 від 18.10.2013 були сплачені кошти в розмірі 483 870,97 грн.
Відповідно постанови Правління Національного банку України № 456 від 31.07.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01.08.2014 прийнято рішення № 67 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Золоті ворота», згідно з яким з 04.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті ворота».
Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Золоті ворота» запроваджено строком на 3 місяці з 04.08.2014 по 04.11.2014.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті ворота» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Єрмака Валерія Олександровича.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.
Згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з такої підстави, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що здійснений страховий платіж у сумі 483 870,97 грн. позивач оплатив послуги за цінами, вищими від звичайних, що не узгоджується зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому договір є нікчемним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» визначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Пункт 9 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування» передбачає, що видами добровільного страхування може бути страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).
Позивач вказує на те, що між сторонами укладено договір добровільного страхування вантажів та багажу № 1/10/ВП-13 від 17.10.2013, а отже на думку позивача цей договір не є обов'язковим для учасників цивільно-правових відносин.
Дане твердження не приймається судом до уваги, оскільки в силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
На день укладення договору діяло розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу» № 3259 від 30.12.2004 (далі - Методика).
Пункт 1.1 Методики встановлює порядок визначення звичайної ціни страхового тарифу.
Відповідно до п. 1.2 Методики її дія поширюється на юридичних осіб, які відповідно до законодавства є страховиками-резидентами.
Згідно з п. 2.4 Методики страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається » договорі страхування за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.5 Методики розмір страхових тарифів за добровільними видами страхування, обчислений страховиком актуарно (математично), є складовою частиною правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо та реєструються в Нацкомфінпослуг.
Згідно з п. 2.6 Методики страхові тарифи, які є складовою частиною правил страхування, посвідчуються (відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг 28.08.2003 № 40, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.09.2003 за № 805/8126) підписом особи (актуарієм), яка має підтверджену відповідним свідоцтвом кваліфікацію, згідно з вимогами, встановленими Нацкомфінпослуг.
22.07.2009 Генеральним директором ПАТ «СК «Дефенса» затвердженні Правила добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (далі - Правила), які зареєстровані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг за реєстраційним № 0990613 від 29.09.2009 в яких застосовано Методикою.
Додатком № 1 до Правил визначені базові тарифи у відсотках від страхової суми.
Так, згідно п. 2 додатку № 1 до Правил реальний страховий тариф розраховується шляхом множення базового страхового тарифу на поправочні коефіцієнти. Поправочні коефіцієнти встановлюються страховиком в залежності від різноманітних факторів ризику та відстані перевезення, що уточнює відповідність розміру страхової премії ступеню ризику, що страхується. Допускається використання поправочних коефіцієнтів, добуток яких знаходиться в діапазоні 0,1 - 8,0. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Страховий тариф за договором був розрахований актуарно (математично) згідно правил страхування за вказаною нижче формулою: базовий тариф (з відповідальністю за всі ризики (п. 3.4.1 Правил) при перевезені автомобільним транспортом становить 2% з використанням поправочного коефіцієнту 0,85 (згідно з п. 2 додатку № 1 до Правил допускається використання поправочних коефіцієнтів, добуток яких знаходиться в діапазоні 0,1 - 8,0), що при множенні становить 1,7% (2,0% х 0,85 = 1,7%).
Таким чином, посилання позивача на те, що застосований в договорі страховий тариф є таким, що на 20% вищий за звичайний страховий тариф, який застосовується на ринку страхування є необґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави вважати договір добровільного страхування вантажів та багажу № 1/10/ВП-13 від 17.10.2013 нікчемним з підстав заявлених позивачем відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору нікчемним і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного договору.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 07.11.2014.
Суддя В.В. Сівакова