ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15908/14 05.11.14
за позовом: Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», м.Конотоп, ЄДРПОУ 12602750
до відповідача: Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія», м.Київ, ЄДРПОУ 24964464
про стягнення 47 232 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Рибець В.М. - юр.конс.
від відповідача: не з'явився
Позивач, Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», м.Конотоп звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія», м.Київ про стягнення 47 232 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» здійснювало зберігання переданих Державним підприємством «Українська авіаційна транспортна компанія» вертольотів, однак відповідачем витрати на зберігання вказаних об'єктів за період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. в розмірі 47232 грн. оплачено не було.
Відповідач у судове засідання 05.11.2013р., як і в попередні засідання, не з'явився, представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав, правової позиції по суті спору не висловив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. При цьому, за висновками суду, Державне підприємство «Українська авіаційна транспортна компанія» було належним чином повідомлене про час та місце вирішення спору, з огляду на наступне.
За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, буд.24, корп.3.
На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, зокрема, ухвалу від 22.10.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Наразі, конверт з вказаною судовою кореспонденцією було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «не знаходиться».
Одночасно, судом прийнято до уваги, що ухвалу від 01.08.2014р. про порушення провадження по справі відповідачем було отримано 07.08.2014р., що підтверджується поштовим повідомленням №0103030390311.
При цьому, послідуючі процесуальні документи було повернуто до господарського суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Згідно з п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, за висновками суду з 08.08.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження, що підтверджується поштовим повідомленням №0103030390311) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних доказів.
Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 22.10.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з закону чи договору.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. (ст.936 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, на підставі Наказу №417 від 21.11.1997р. Міністерства оборони України Державному підприємству Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» було передано на баланс авіаційну техніку, авіаційно-технічне та інше майно Військово-повітряних сил України.
Згідно з п.10 Наказу №417 від 21.11.1997р. Міністерства оборони України охорону та збереження військової техніки та іншого майна, яке передається на баланс Державного підприємства Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» і не може бути передислоковане на аеродроми постійного базування, забезпечується силами військових частин в місцях його знаходження.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, на підставі наведеного вище розпорядчого акту Міністерства оборони України, Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» прийнято на зберігання, в тому числі, вертольоти Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090. На підтвердження отримання наведеної авіаційної техніки заявником представлено до матеріалів справи акти прийому-здачі вказаних вище вертольотів.
Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом м.Києва та Київським апеляційним господарським судом розглядалась справа №15/748 за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Державного підприємства Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» про стягнення витрат на зберігання майна, в тому числі, перелічених вище вертольотів.
Рішенням від 20.11.2007р. господарського суду м.Києва, яке залишене в силі постановою від 04.11.2008р. Київського апеляційного господарського суду по справі №15/748 встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 (правонаступником якої відповідно до Наказу №52 від 16.02.1998р. Міністерства оборони України є Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон») на підставі Наказу №417 від 21.11.1997р. Міністерства оборони України було прийнято від Державного підприємства Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» на зберігання авіаційну техніку, в тому числі, вертольоти Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення від 20.11.2007р. господарського суду міста Києва та постанова від 04.11.2008р.
київського апеляційного господарського суду по справі по справі №15/748 мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.
Одночасно, змісту представленого до матеріалів справи заявником листа №426 від 04.06.2010р. Державного підприємства Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» вбачається, що останнє визнає факт зберігання Державним підприємством Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» вертольотів у кількості чотирьох одиниць.
Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги преюдиціальну силу рішень господарських судів по справі №15/748, суд дійшов висновку, що позивачу дійсно передано на зберігання авіаційну техніку у складі чотирьох вертольотів: Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090.
Відповідачем доказів зворотнього до матеріалів справи не представлено, як і належними та допустимими доказами не доведено факту передислокації чотирьох одиниць техніки з території Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» в інше місце.
01.05.2010р. з метою впорядкування взаємовідносин між Державним підприємством Міністерства оборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» (поклажодавець) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», правонаступником якого є Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (зберігач), було укладено договір №212-10ИСА/ЛТ/138-10 зберігання, згідно з п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач за плату приймає на зберігання авіаційну техніку: вертольоти Мі-26 у кількості чотирьох одиниць, а саме: Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090, за адресою: Сумська область, м.Конотоп, вул.Рябошапки, 25.
Тобто, між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання техніки, одержаної Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» за актами приймання-передачі на виконання наказу Наказу №417 від 21.11.1997р. Міністерства оборони України.
За умовами п.4.1 договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. щомісячна вартість зберігання одного вертольоту на протязі 1-го місяця становить 492 грн.
У п.8.1 вказаного правочину сторонами було встановлено термін дії договору до 31.12.2010р. При цьому, сторонами визначено, що за згодою контрагентів договір може бути пролонгований з оформленням відповідної додаткової угоди.
Ухвалами від 01.08.2014р., від 20.08.2014р., від 17.09.2014р., від 22.10.2014р. сторін було зобов'язано надати пояснення стосовно строку дії договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р., а також представити всі додаткові угоди до вказаного правочину (у разі наявності).
На виконання вимог господарського суду, позивачем у поясненнях №2721 від 15.08.2011р. зазначено, що жодних додаткових угод до договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. сторонами укладалось.
Відповідач, всупереч приписам чинного законодавства щодо обов'язкового виконання всіх вимог суду, витребуваних судом пояснень не надав.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги умови договору зберігання, який укладено між позивачем та відповідачем, стосовно порядку його пролонгації, господарський суд дійшов висновку, що термін дії договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. закінчився 31.12.2010р.
Як вже зазначалось, згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з закону.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У ст.938 Цивільного кодексу України зазначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Статтею 948 Цивільного кодексу України передбачено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ст.946 Цивільного кодексу України).
За умовами п.3.1.2 договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. після закінчення строку дії правочину поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського кодексу України доказами не спростовані, після закінчення терміну дії договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. зберігання Державне підприємство «Українська авіаційна транспортна компанія» вертольоти Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090 з території Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» не забрало.
Наразі, за поясненнями Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», навіть після закінчення строку дії договору №212-10ИСА/ЛТ/138-10 від 01.05.2010р. вертольоти знаходились на зберіганні вказаного державного підприємства.
Ухвалою від 22.10.2014р. господарського суду відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача у період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. послуг зі зберігання вертольотів Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090 та актів й рахунків на оплату.
Проте, незважаючи на приписи ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, відповідачем вимоги ухвали виконано не було. Факт надання Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» послуг зі зберігання вертольотів у період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. на загальну суму 47232 грн. не спростовано.
При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було направлено на адресу відповідача акти б/н від 15.07.2014р., від 30.09.2013р., від 30.06.2014р. приймання-передачі послуг зі зберігання за наступні періоди: з 01.07.2012р. по 31.12.2012р., з 01.01.2013р. по 30.09.2013р., з 01.10.2013р. по 31.12.2013р., з 01.01.2014р. по 30.06.2014р., а також надіслано рахунки на оплату вказаних послуг на загальну суму 47232 грн.
На підтвердження звернення до поклажодавця з вимогою оплатити зберігання за допомогою засобів поштового зв'язку заявником представлено до матеріалів справи фіскальні чеки №3480 від 16.07.2014р., №8534 від 08.10.2013р., №2855 від 03.07.2014р.
Наразі, в обґрунтування розміру плати за зберігання авіаційної техніки заявником представлено до матеріалів справи розрахунки вартості відповідального зберігання 1-го вертольоту протягом 1 календарного місяця в 2012р., 2013р. та 2014р., затверджені директором Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» та скріплені печаткою господарського товариства.
Жодних заперечень з боку відповідача стосовно визначеного заявником розміру плати за зберігання авіаційної техніки за період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. матеріали справи не містять.
При цьому, господарський суд зазначає, що оскільки між сторонами відсутній спір щодо вартості наданих послуг зі зберігання, у суду відсутні підстави для призначення судової експертизи з метою підтвердження витрат зберігача, що також могло б призвести до затягування строків розгляду спору, а отже і порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства України, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що в силу норми ст.946 Цивільного кодексу України у Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» виник обов'язок оплатити зберігання Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» вертольотів Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090 на суму 47232 грн.
При цьому, з огляду на зміст ст.530 Цивільного кодексу України та враховуючи наявні в матеріалах справи докази звернення зберігача до поклажодавця з відповідними вимогами, суд дійшов висновку, що строк оплати зберігання за період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. в розмірі 47232 грн. настав.
Проте, за твердженнями заявника Державним підприємством «Українська авіаційна транспортна компанія» оплату зберігання за період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. в розмірі 47232 грн. здійснено не було.
Ухвалою від 22.10.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази внесення плати за зберігання Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» вертольотів Мі-26 №12034, Мі-26 №12046, Мі-26 №12089 та Мі-26 №12090 у вказаний вище період.
Однак, як вже неодноразово зазначалось, відповідач вимог господарського суду не виконав, факт наявності заборгованості перед позивачем не спростував.
При цьому, господарським судом також прийнято до уваги, що згідно з ч.9 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Пунктом 7 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з ч.2 ст.41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Як встановлено судом, за даними автоматизованої системи документообігу суду ухвалою від 11.06.2013р. господарського суду м.Києва порушено провадження по справі №910/9741/13 про банкрутство Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.
Зі ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Наразі, за висновками суду, Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» є саме поточним кредитором Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія», оскільки як було встановлено судом вище, вимоги про оплату послуг зі зберігання вертольотів у період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. було направлено 08.10.2013р., 03.07.2014р. та 16.07.2014р., тобто, з огляду на приписи ст.530 Цивільного кодексу України строк оплати наведених послуг настав після порушення справи про банкрутство відповідача.
За таких обставин, розгляд справи про стягнення з Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» заборгованості по оплаті послуг зі зберігання за період з 01.07.2012р. по 30.06.2014р. в межах окремого позовного провадження відповідає приписам чинного законодавства.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» про стягнення 47 232 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», м.Конотоп до Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія», м.Київ про стягнення 47 232 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, буд.24, коп.3, ЄДРПОУ 24964464) на користь Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул.Рябошапка, 25, ЄДРПОУ 12602750) заборгованість в сумі 47 232 грн., а також судовий збір в розмірі 1827 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 05.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 10.11.2014р.
Суддя М.О.Любченко