Справа: № 754/10834/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко О.М.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
11 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року, -
20 червня 2014 року позивач звернувся у суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, в якому просив визнати незаконними дії та бездіяльність відповідача, зобов'язати останнього здійснити перерахунок і виплату державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.01.2005 року і в подальшому.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що основна і додаткова пенсії виплачувались позивачу відповідно до чинного законодавства. Разом з цим, розглядаючи справу, місцевий суд не звернув уваги на дотримання позивачем строків звернення до суду з вимогами за період, починаючи з 01.01.2005 року.
Як убачається із матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи, що спричинено захворюванням, пов'язаним із Чорнобильською катастрофою. Позивач перебуває на пенсійному обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 54 цього Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими шести мінімальних пенсій за віком.
Із матеріалів справи вбачається, що вказані пенсія по інвалідності та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, нараховувалась та виплачувалась позивачу у меншому розмірі, аніж встановлено приведеними нормами - відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, що приймались на виконання законів України про Державний бюджет України на відвідний рік.
Колегія суддів зауважує, що пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, є регулярними щомісячними виплатами.
Із адміністративного позову, поданого до адміністративного суду 20 червня 2014 року, слідує, що позивач просить здійснити йому перерахунок і виплату вищевказаних пенсій, починаючи з 01 січня 2005 року.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що відповідно до положень статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами вказаної норми початком перебігу вищевказаного строку звернення до суду визнається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зауважує, що позивач про порушення своїх прав з боку відповідача мав дізнатись у момент отримання відповідних виплат у меншому ніж встановлено законом розмірі та не був позбавлений можливості своєчасно звернутись із відповідним позовом до суду за захистом своїх прав.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що в частині вимог, що стосуються визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача і зобов'язання його здійснити нарахування, перерахунок і виплату пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період до 19 січня 2014 року включно позивачем пропущено встановлений строк звернення до суду.
При цьому, колегія суддів не враховує посилання позивача на положення Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», яким у частині 1 статті 76, визначено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності, позаяк предметом даного публічно-правового спору є не відшкодування ядерної шкоди, а правомірність дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо нарахування регулярних грошових виплат соціального призначення. З тих же підстав колегія суддів не враховує покликання апелянта на положення Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963 року.
Положеннями частини 1 статті 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів поважності причини пропущення строку звернення позивача з вимогами, що виходять за межі шестимісячного строку, встановленого ст. 99 КАС України, колегія суддів доходить висновку про необхідність залишення без розгляду вищезазначених вимог позивача на підставі ч. 1 ст. 203 та п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України.
Обговорюючи решту вимог позивача, які стосуються перерахунку та виплати основної та додаткової пенсій за період з 20 січня 2014 року, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що територіальний органу Пенсійного фонду України правомірно здійснював позивачу відповідне нарахування та виплату, керуючись підзаконними нормативно-правовими актами уряду у 2014 році. При цьому, місцевий суд звернув увагу на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, в якому Суд дійшов висновку, що Кабінету Міністрів України делеговано право визначати порядок та розміри соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України.
Проте, судом першої інстанції не враховано, що, на відміну від 2012 та 2013 бюджетних років, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», на час звернення позивача до суду, не було передбачено застосування ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.
Оскільки норми Законів України про Державний бюджет України на 2012 та 2013 роки обмежені в часі лише відповідним роком, у 2014 році на час спірних правовідносин застосуванню підлягали положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва в частині проведення виплат основної пенсії по інвалідності та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі, меншому, ніж передбачено ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20 січня 2014 року. Тому, вимоги позивача про зобов'язання цього управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок і виплату основної пенсії по інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 названого Закону, починаючи з 20 січня 2014 року, підлягають задоволенню.
При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим Законом, для розрахунку позивачу основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. Розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається у законі України про державний бюджет на відповідний рік.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 2, 155, 160, 183-2, 197, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_2 в частині вимог за період до 19 січня 2014 року включно залишити без розгляду.
У решті адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 з 20 січня 2014 року основної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі, меншому, ніж встановлено статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 основної пенсії по інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсії за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20 січня 2014 року, з урахуванням проведених виплат.
У решті позову ОСОБА_2 відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М