Справа: № 826/4425/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
04 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представників позивача - Рибій М.І., Гупало К.П., представника відповідача - Варченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2014 №0000013720, №0000023720.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування платників податків від 14.01.2014 №0000013720. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач та відповідач подали апеляційні скарги з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Так, позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач, в свою чергу, не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати її в цій частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2013 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №1511/40-50/37-20/30307207 від 20.12.2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.185.1 ст. 185, п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за вересень 2013 року на суму 1 326 грн., яка підлягає зменшенню; п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2013 року у сумі 2 797 017 грн., яка підлягає зменшенню.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 14 січня 2014 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення №0000023720, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 в сумі 1 326 грн.; №0000013720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань минулих періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 797 017 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 398 509 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки податкова накладна, зазначена у Додатках 8 до декларацій не включалась до складу податкового кредиту у період її виписки і заява із скаргою на постачальника у звітний період, коли була виписана податкова накладна не подавалась, ДПІ зроблено вірний висновок про порушення ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» подано до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2013 року, до якої додано Додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)», у якому заявлено про порушення продавцем порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08 серпня 2013 року №81.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно з абзацом одинадцятим пункту 201.10 статті 201 ПК України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
З аналізу наведеного слідує, що платник податку може включати до податкового кредиту суми податку по податковим накладним протягом 365 днів з дати їх виписки, при цьому скарга на постачальника, який порушив порядок заповнення та/або порядок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі, подається в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість по вказаних податкових накладних включені до складу податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція міститься в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2014 року по справі № К/800/52746/13, та від 23 червня 2014 р. По справі № К/800/30627/13.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що право платника податку щодо подання скарги на постачальника, який порушив порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладено обмежено 60 днями з дати виписки податкової накладної лише з прийняттям Закону України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень», яким абзац одинадцятий пункту 201.10 статті 201 після першого речення доповнено наступним змістом: таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.
Таким чином, з огляду на те, що судом першої інстанції встановлено факт включення до податкового кредиту суму податку по податковій накладній, яка виписана постачальником до спливу 365 днів, при чому скарга на постачальника, який порушив порядок заповнення та/або порядок реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі, подана позивачем в тому звітному періоді, в якому сума податку на додану вартість по податковій накладній включена до складу податкового кредиту, необґрунтованим є висновок податкового органу та суду першої інстанції про те, що позивачем було допущено порушення вимог пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи наведене, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року суму сплаченого податку в розмірі 13 874,47 грн., на підставі податкової накладної від 08 серпня 2013 року № 81 з урахуванням строку 365 календарних днів з дати складання податкової накладної, тому податкове повідомлення-рішення, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року є протиправним.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності зменшення відповідачем бюджетного відшкодування позивача (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань минулих періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 797 017 грн. та застосуванням штрафних (фінансових) санкції в сумі 1 398 509 грн., обґрунтовуючи це наступним.
Так, як встановлено судом першої інстанції, відповідач зазначає, що в суми по банківським випискам від 13.08.2013, сплачені за послуги митного оформлення ВМД, не є сумами ПДВ, які підлягають сплаті до Державного бюджету України під час імпорту товарів.
Крім того, контролюючий орган наполягає на тому, що в наданих до перевірки виписках банку в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ», однак не вказано документів (реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт), на підставі яких здійснювалось перерахування коштів отримувачу.
З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2013 позивачем на митну територію України було імпортовано наступні товари: масло солодковершкове натуральне, пальники на дизельному паливі та сушарка для зернових, що підтверджується належним чином завіреними копіями МД-2, які наявні в матеріалах справи.
ПДВ по вказаним експортним операціям був сплачений ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» за рахунок попередньо проведеної оплати митних платежів, внесених на рахунки Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Черкаської митниці Міндоходів, про що також зазначено в абз.1 на ст.15 акта перевірки.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.27 ст.4 Митного кодексу України митними платежами є: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).
Пунктом 201.12 Податкового кодексу України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Відповідно до абз. «а» п.200.4 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що суми по виписках від 13.08.2013 були сплачені позивачем до Державного бюджету України, внаслідок чого твердження відповідача про не надходження сум ПДВ до Державного бюджету України є помилковими та такими, що спростовуються належними письмовими доказами (митними деклараціями), наявними в матеріалах справи.
Стосовно посилань апелянта на відсутність у позивача права на податковий кредит внаслідок неналежного, на думку контролюючого органу, оформлення платіжних доручень, колегія суддів зазначає наступне.
Так, під час перевірки достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податковим органом встановлено, що згідно наданих до перевірки виписок банку в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ» без зазначення інформації щодо документів (реквізитів договорів, рахунків - фактур, актів виконаних робіт).
Як вбачається з матеріалів справи, інших обставин в обґрунтування висновків акту перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в т.ч. аналізу операцій з контрагентами позивача, акт перевірки в собі не містить та, по суті, ґрунтується на тому, що позивачем не дотримано п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 №22, у зв'язку з чим, на думку представника відповідача, неможливо підтвердити правомірність формування ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» податкового кредиту та, як наслідок, відсутності у останнього права на бюджетне відшкодування.
Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 тієї ж статті передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Зважаючи на встановлене відповідачем порушення, зафіксоване у Акті перевірки, колегія суддів приймає до уваги те, що п.85.4 ст.85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
При цьому, Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 передбачено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п.3).
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.6).
Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:
- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;
- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;
- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, висновки відповідача про неправомірність формування податкового кредиту внаслідок не зазначення в банківських виписках реквізитів первинних документів є необґрунтованими, оскільки всі без виключення платіжні доручення та банківські виписки за перевіряємий період, які в підтвердження власної правової позиції позивачем долучено до матеріалів справи, містять в собі підстави для проведення розрахунків з постачальниками, як то: рахунки - фактури та договори, чого відповідачем, на власний розсуд, до уваги не прийнято.
При цьому, суд виходить також з того, що відповідачем під час проведення контрольного заходу не було досліджено обставин здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами-постачальниками, на підставі яких (господарських операцій) і було сформовано спірні показники податкового обліку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000013720 від 14.01.2014.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень.
Доводи апеляційної скарги Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з частковим порушенням норм матеріального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» слід задовольнити, а постанова суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині - задовольнити.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування платників податків від 14.01.2014 №0000023720 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» в цій частині.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2014 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Ю.А. Ісаєнко
І.В. Федотов
Постанову в повному тексті виготовлено 10.11.2014 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.