06 листопада 2014 року Справа № 9104/25101/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Кухтея Р.В., Клюби В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року в справі за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області до відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу від 01.12.2011 року ВП №29562576, -
Позивач, управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області в грудні 2011 року звернулося з позовом в суд до відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу від 01.12.2011 року ВП №29562576.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідачем порушено норми ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», яка вказує, що у разі невиконання без поважних причин рішення - державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу. Позивач додає, що відповідачем не з'ясовано в повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства поважних причин невиконання судового рішення та не складено відповідного акту.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року в справі №2а/0370/3454/11 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням управлінням Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року в справі №2а/0370/3454/11 та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до пп. 1,2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Так ч.1, 2 ст. 30 Закону встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем постановою відкрито виконавче провадження з приводу виконання виконавчого листа та надано строк для добровільного виконання судового рішення.
Як передбачено ч.1 ст.76 Закону після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Наслідки за невиконання згаданих вимог передбачені частиною другою цієї статті, згідно якої державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання.
Колегія суддів стверджує, що позивачем не було вчинено будь-яких дій на виконання рішення суду, а тому відповідачем правомірно винесено постанову про накладення штрафу ВП №29562576 від 25.11.2011 року та повторно від 01.12.2011 року, оскільки позивачем без поважних причин добровільно судове рішення не виконано та жодних доказів щодо його виконання відділу не подано.
Крім того згідно з практикою Європейського суду з прав людини, так зокрема в справі «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004 року, Суд вказав, що відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням.
При цьому колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції при розгляді цієї справи порушено норми процесуального права, які визначають предметну підсудність справи.
Так зокрема відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 13 частини третьої статті 11 цього Закону передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Такі випадки передбачені, зокрема, статтею 75 цього Закону, який регулює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Саме у порядку цієї статті здійснюється примусове виконання рішень, ухвалених у справах, передбачених пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України.
Відповідно до частини першої, другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.
При цьому місцевим загальним судам як адміністративним судам також предметно підсудні адміністративні справи з приводу оскарження постанов державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору,
витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу в ході виконання ними ухвалених цими судами рішень (пункт 5 частини першої статті 18 КАС України).
Отже вказана справа предметно підсудна загальному місцевому суду як адміністративному, а тому постанова окружного суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.195, ст.197, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нововолинську Волинської області задовольнити частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року в справі №2а/0370/3454/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.О. Яворський
Судді Р.В. Кухтей
В.В. Клюба