22-ц/775/137/2014(м)
266/451/13-ц
25 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А.,
при секретарі Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк») про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на нерухоме майно, розірвання кредитного договору, стягнення грошової суми,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2013 року,
У вересні 2009 року ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором та договором поруки від 4 березня 2008 року в розмірі 595 474,51 доларів США, відсотків за користування 78 773,95 доларів США, пені 246 723,48 грн.
Після укладення 29 квітня 2010 року договору купівлі - продажу кредитного портфелю ПАТ «ОТП Банк» передав права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» ( далі ТОВ «ОТП Факторінг Україна»), у тому числі, і за зазначеним кредитним договором. В порядку правонаступництва, за клопотанням ТОВ «ОТП Факторінг Україна», останнє було залучено до участі у справі в якості позивача.
У серпні 2010 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» та просили визнати виконаним кредитний договір від 4 березня 2008 року і стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 різницю між розміром заборгованості та вартістю предмета іпотеки - бази відпочинку в смт. Ялта Першотравневого району Донецької області, яку було в добровільному порядку передано Банку за актом приймання-передачі на виконання умов іпотечного договору, що складає 2 721 212 грн.84 коп. Крім того, просили стягнути 3% пені в розмірі 142 920 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 вересня 2010 року обидва позови були об»єднані в одне провадження.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 2 грудня 2010 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Визнано виконаним кредитний договір № СМ-SME 107/078/2008 від 4 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк».
Стягнуто з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 342 722, 02 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 720 527 грн.40коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 25 лютого 2011 року виправлено описку в мотивувальній і резолютивній частинах рішення в написанні найменування позивача замість «ПАТ «ОТП Банк» зазначено «ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за основним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції, в частині задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про стягнення 342 722,02 доларів США, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні даного позову. В решті частини рішення суду залишено без зміни.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року попередні рішення судів були скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 серпня 2012 року уточнили позовні вимоги та просили зобов»язати ПАТ «ОТП Банк» зареєструвати право власності на нерухоме майно - базу відпочинку « Волна», розірвати кредитний договір у зв»язку з погашенням іпотекодавцем та поручителем боргових зобов»язань в повному обсязі та стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 різницю у вартості нерухомого майна та сумою заборгованості в розмірі 2 739 376,95 грв. і пені в сумі 143 874,00 грв., а всього 2 883 250,95 грв.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 06 березня 2013 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зобов'язання ПАТ «ОТП Банк» зареєструвати право власності на нерухоме майно та про розірвання кредитного договору, стягнення грошової суми і позов ПАТ «ОТП Банк» і ПАТ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором роз»єднані.
Справа за позовом ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором зупинена до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно, розірвання кредитного договору, стягнення грошової суми.
В уточненій позовній заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що іпотечним договором передбачено, що у разі настання іпотечного випадку до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний протягом року від свого імені реалізувати предмет іпотеки, отриману грошову суму спрямувати на погашення боргових зобов'язань, а залишок коштів повернути іпотекодавцю. Оскільки іпотечний випадок настав в грудні 2008 року, але іпотекодержатель не виконав договірні зобов'язання, є підстави для задоволення їх позову в повному обсязі та відмови у позові до них про стягнення заборгованості, оскільки вона погашена за рахунок переданого банку іпотечного майна.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати вказане рішення з мотивів порушення норм матеріального права та постановити нове, яким задовольнити їх вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду суперечать положенням п. 6.4.2. іпотечного договору, яким передбачено, що у випадку непогашення боржником боргових зобов'язань у встановлений іпотечним повідомленням строк, право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя. У зв'язку з тим що банк користується предметом іпотеки на свій розсуд впродовж 3,5 років, отримує від нього дохід, він зобов'язаний зареєструвати право власності на нерухоме майно, оскільки згідно з ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 04 липня 2012 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно є обов'язковою. Крім того, небажання банку реєструвати право власності на предмет іпотеки, можна розцінювати як нечесну підприємницьку практику, у зв'язку з чим порушуються права боржника, який прийняв заходи, передбачені договором, для погашення заборгованості перед банком та передав іпотечне майно банку, а банк, забравши нерухомість, позбавив боржника можливості користуватися іпотечним майном і заробляти, чим усугубляє становище боржника.
ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з»явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду, тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справа розглянута у її відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, який підтримав доводи скарги та просив її задовольнити, заперечення проти скарги представника ПАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_4, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК У країни апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі кредитного договору № CM-SME/107/078/2008 від 04 березня 2008 року ОСОБА_2 отримала в ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого стало ПАТ «ОТП Банк», кредит у сумі 600 000,00 доларів США для придбання нерухомого майна, зі строком повернення кредиту до 06 березня 2023 року (а.с.9). За кредитні кошти, на підставі договору купівлі - продажу, ОСОБА_1 придбав базу відпочинку «Волна» (а.с. 7,9-12).
У забезпечення виконання кредитних зобов'язань за договором іпотеки № PM-SME/107/078/2008 від 04 березня 2008 року ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» базу відпочинку «Волна», оціночною вартістю 1 000 611,49 доларів США, що еквівалентно, станом на дату укладення договору, 5 053 088,00 грв. ( а.с.13-16 ).
21 серпня 2008 року ОСОБА_2 банком направлено досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.17).
У зв'язку з невиконанням боржником і поручителем зобов'язань за кредитним договором і виникненням заборгованості, розмір якої боржниками не оспорюється, відповідно до п.6.4.2 Договору іпотеки, Банком було надіслано 19 грудня 2008 року ОСОБА_1, як іпотекодавцю, іпотечне повідомлення №100-04-8337 від 19.12.2008 року із визначенням граничного строку сплати (а.с. 18).
ОСОБА_1 визнається, що у грудні 2008 р. він отримав повідомлення банку.
Довіреністю від 24 грудня 2008 року ОСОБА_1 уповноважив представника ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_5 продати належну йому на праві власності базу відпочинку «Волна», розташовану в смт. Ялта Першотравневого району Донецької області по провулку Маяковського №2-а ( а.с. 19).
У зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, у травні 2009 року ПАТ « ОТП Банк» звернулося з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На виконання ухвали Першотравневого районного суду від 5 травня 2009 року про забезпечення позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, 11 травня 2009 року ОСОБА_1 передав Банку, за складеним між сторонами актом, базу відпочинку «Волна», що належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 4 березня 2008 року (а.с. 20-21).
Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 595 474,51 доларів США, за відсотками - 44868,66 доларів США, за пенею - 246 723,48 грв., звернуто стягнення на предмет іпотеки - базу відпочинку «Волна» , що знаходиться в смт. Ялта Першотравневого району Донецької області по вул. Маяковського,2-а та належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу її ПАТ «ОТП Банк», з застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України « Про іпотеку» ( а.с. 23-24).
Відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд виходив з того, що набуття права власності на предмет іпотеки є правом, а не обов'язком іпотекодержателя. Іпотечне майно не реалізоване, залишилося до теперішнього часу у власності ОСОБА_1, зобов'язання ОСОБА_2 перед банком не виконане, тому, правових підстав для зобов'язання банка зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно немає. Від цього немає правових підстав і для розірвання кредитного договору. Вимоги про стягнення різниці між вартістю іпотечного майна та розміром заборгованості на користь позивачів не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про зобов'язання зареєструвати право власності на іпотечне майно та розірвання кредитного договору.
Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 38 зазначеного Закону України, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають бути зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Пунктом 6.4.2. договору іпотеки від 4 березня 2008 року, укладеному між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1, передбачено, що при виникненні іпотечного випадку іпотекодаржатель надсилає іпотекодавцю та боржнику іпотечне повідомлення з зазначенням суми боргових зобов'язань та граничного строку її погашення, а у випадку непогашення боржником боргових зобов'язань у встановлений іпотечним повідомленням строк, то наступного дня право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя, та іпотекодержатель зобов'язується протягом року реалізувати предмет іпотеки, а отриману грошову суму направити на погашення кредитних зобов'язань, а залишок коштів повернути іпотекодавцю (а.с. 13).
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно перевірив доводи сторін, їм та наданим доказам дав належну оцінку, правильно встановив обставини справи та відповідні правовідносини і дійшов обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для зобов'язання іпотеко держателя зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно немає, оскільки набуття права власності на предмет іпотеки є правом, а не обов'язком іпотекодержателя, оскільки з матеріалів справи вбачається, що іпотечне майно до теперішнього часу не реалізоване та залишається у власності ОСОБА_1, заборгованість за кредитним договором боржником не погашена. Тому, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору іпотеки передбачено перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя і право державної реєстрації права власності на нерухоме майно є обов'язковим, а тому, банк зобов'язаний зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Виходячи з зазначених положень закону, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, зробив обґрунтований висновок про те, що п.6.4.2. договору іпотеки від 04 березня 2008 року суперечить вимогам закону, а тому, не може бути прийнятий до уваги,як підстава для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Посилання в скарзі на наявність правових підстав для задоволення позову, в частині вимог про розірвання договору у зв'язку з припиненням боргових зобов'язань у зв'язку з їх погашенням за рахунок передачі предмета іпотеки банку, колегія суддів вважає неспроможними.
Згідно з положеннями ст.598 ЦК України припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтями 598 - 609 ЦК України передбачено виключний перелік підстав та випадків припинення зобов'язальних відносин, серед яких добровільна передача предмета іпотеки іпотекодержателю не є підставою припинення зобов'язальних відносин і боржник не звільняється від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 651 цього Кодексу передбачено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання припиняються.
Виходячи з характеру спірних правовідносин сторін та змісту ст.ст.598,599,653 ЦК України, в яких законодавець розрізняє поняття розірвання договору» і припинення зобов'язань, слід враховувати, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитні зобов'язання боржника, у рамках якого боржник зобов'язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов'язання, оскільки кредитне зобов'язання належить вважати припиненим не з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору, а з моменту виконання позичальником усіх обов'язків перед банком, які складають зміст цього зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за кредитним договором від 4 березня 2008 року, забезпеченим договором іпотеки, в повному обсязі не виконані, предмет іпотеки не реалізований, право власності на нього належить ОСОБА_1, тому, відсутні підстави вважати, що правовідносини сторін кредитного договору є припиненими, а іпотекодавець звільнений від відповідальності за невиконання боржником грошового зобов'язання. Крім того, вказані доводи апелянтів не впливають на правильність вирішення судом даного спору, оскільки, позивачами заявлені вимоги про зобов'язання зареєструвати право власності на іпотечне майно, яке ще не реалізоване.
Таким чином, оскільки рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, воно підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді