22-ц/775/103/2014(м)
263/4039/13-ц
14 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А.,
при секретарі Костомановій А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на нерухоме майно
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2013 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 09 грудня 2010 року, який під час розгляду справи уточнив та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором, яка, станом 09 листопада 2013 року, становить сума боргу - 50 000 грв., проценти за користування грошима - 140000 грв, 3% річних - 3900 грв. та пеня - 258750 грв., а також просив визнати дійсним та таким, що підлягає нотаріальному посвідченню, договір застави від 09.12.2010 року частини житлового будинку АДРЕСА_1, яка на час укладення договору належала ОСОБА_2 і звернути стягнення на вказане майно.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 203 900 грв, що складається з суми боргу - 50 000 грв., процентів за користування грошима - 140 000 грв., 3% річних - 3 900 грв. та пені - 10 000 грв. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати, в частині задоволення позову ОСОБА_1, і відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд повторно стягнув з нього суму, яка вже стягнута на користь позивача за судовим рішенням з другого поручителя - ОСОБА_3, не перевіривши наявності факту виконання цього рішення. Судом порушенні вимоги ст.559 ЦК України, оскільки позивач звернувся до поручителя з вимогою про погашення боргу з перебігом шести місяців після невиконання позичальником своїх зобов'язань, а тому, втратив право пред»являти такі вимоги. Крім того, апелянт вказує на порушення судом норм ЦПК, зокрема, на винесення рішення без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату розгляду справи, не ознайомлення його із змінами позивачем позовних вимог, а також не залучення до участі у справі інших заінтересованих осіб.
ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з»явився, просив розглянути справу у його відсутність, за участю представника - ОСОБА_5.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5., який підтримав доводи скарги та просив її задовольнити, заперечення проти скарги ОСОБА_1, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи з вимог зазначеної процесуальної норми, законність оскаржуваного рішення перевіряється в межах доводів апеляційної скарги, тобто, в частині стягнення суми боргу з поручителя. В решті частини рішення не оскаржується.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно договору позики-поруки від 09 грудня 2010 року ОСОБА_1 (Позикодавець) передав ОСОБА_4 (Позичальник), за порукою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Поручителі), на умовах позики грошові кошти у розмірі 50 000 грв. на строк до 09 березня 2011 року. Умовами договору передбачено, що, відповідно до вимог ст.1048 ЦК України, Позичальник виплачує Позикодавцю проценти у розмірі 6% на місяць від суми позики до 09 числа кожного місяця. У разі несплати процентів у встановлений строк вони сплачуються у розмірі 8% за період з останньої дати сплати процентів. За несвоєчасне повернення позики або сплату процентів Позичальник зобов'язується сплатити Позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми позики за кожний день прострочки.
Розділами 2, 3 Договору передбачено, що позика надається під заставу домоволодіння за адресою: будинок АДРЕСА_1 за договором іпотеки, який сторони зобов»язуються нотаріально посвідчити після отримання кадастрового номера земельної ділянки, але не пізніше 10 січня 2011 року. Поручителі беруть на себе зобов'язання відповідати перед Позикодавцем за виконання Позичальником всіх зобов'язань за даним договором та несуть перед Позикодавцем солідарну відповідальність. Строк дії договору поруки - до 9 березня 2016 року ( а.с. 4-5).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, суд виходив з того, що позичальник ОСОБА_4 не виконав свої зобов'язання за договором займу перед позивачем, тому, він вправі вимагати від поручителів виконання забезпеченого порукою зобов'язання.
Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду.
Відповідно до ч.1 ст.553 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.
Частиною 1 ст.554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
При цьому, в частині 3 цієї статті зазначається, що особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Крім того, у ч.1 ст.543 ЦК України зазначається, що у разі солідарного обов»язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов»язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь - кого з них окремо.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1, оскільки, виходячи з наведених положень закону, поручителі, незалежно від того, уклали вони спільний договір поруки чи окремий договір, є солідарними боржниками з позичальником, який має право вимагати виконання обов»язку повністю або частково, як з обох поручителів разом так від будь - кого з них окремо.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором займу від 09.12.2010 року, визнання договору іпотеки нерухомого майна дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на нерухоме майно, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по займу в сумі 50 000 гривень, за відсотками в сумі 92 000 гривень (за період з 09.12.2010 року по 09.11.2012 року) та пеня у сумі 10 000 гривень. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено ( а.с. 26-27).
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2013 року, рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 24 липня 2013 року залишено без змін ( а.с. 39-40).
Відповідно до відповіді начальника Жовтневого відділу ДВС Маріупольського міського управління юстиції Сахова Є.В. від 13 січня 2014 року, за виконавчим листом №2/263/2521/13 від 24 липня 2013 року, виданим 28 жовтня 2013 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу 50 000 гривень, відсотків в сумі 92 000 гривень (за період з 09.12.2010 року по 09.11.2012 року) та пені у сумі 10 000 гривень., відкрите виконавче провадження 14 листопада 2013 року. Зазначений виконавчий лист на теперішній час не виконаний, стягнень за виконавчим листом не проводилося.
Виходячи з обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що пред»явлення ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2. не суперечить вимогам закону, є обґрунтованим, а тому, доводи апеляційної скарги про подвійне стягнення суми боргу є безпідставними.
Розмір суми стягнення апелянтом не оспорюється.
Посилання в скарзі на пропуск позивачем шестимісячного строку для пред»явлення вимоги до поручителя, передбаченого ч.4 ст.559 ЦЕК України, є неспроможним.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки (ч.4 ст.559).
Відповідно до п.3.4 договору від 9 грудня 2010 року, строк дії договору поруки - 9 березня 2016 року. Тому, позивачем строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_2, як поручителя, не пропущено.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права не відповідають обставинам справи, оскільки 20 листопада 2013 року відповідачем подана суду заява про розгляд справи у його відсутність і наведені заперечення проти уточненої позовної заяви ОСОБА_1 від 6 листопада 2013 року ( а.с.33, 38). Інші доводи апеляційної скарги - про незалучення до участі у справі заінтересованих осіб - не впливають на правильність висновків суду по суті спору і не є обов»язковими підставами для скасування рішення.
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.212 ЦПК України, постановлено у відповідності з нормами матеріального права та відповідає фактичним обставинам справи, воно підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 307,308,313-314 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді