23 жовтня 2014 року Справа № 139706/12/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Старунського Д.М.,
суддів - Багрія В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області на постанову Маневицького районного суду від 20 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області, про зобов'язання провести перерахунок додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
30 березня 2011 року (відповідно до поштового штампу) позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив про визнання протиправним дій та зобов'язання провести перерахунок додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з вересня 2010 року по дату рішення суду.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 20 грудня 2011 року у справі №2-а-4683/11/0311 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним дії управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за період з 01 жовтня 2010 року по 22 липня 2011 року включно на підставі ст. ст. 51, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком у відповідності до ч. 1, ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», ч. 3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», з урахуванням виплачених сум. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що зазначена постанова не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята з порушенням матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що розмір пенсії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлювався постановами Кабінету Міністрів України, в яких мінімальний розмір пенсії визначався в сталій сумі, а додаткова пенсія ставилась в залежність від прожиткового мінімуму виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, суд відповідно до ч. 1 п. 2 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Частинами 1, 2 статті 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 16 грудня 1992 року є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного ( обов'язкового ) та гарантованого добровільного відселення (3 категорія ).
Відповідно до даних управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області позивач одержує пенсію по віку згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», додаткову пенсію в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Доплата до пенсії відповідно до вимог ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» управлінням Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області не призначалася та не виплачувалася, оскільки позивач не звертався із заявою про призначення та виплату такої.
Згідно ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на різні види пенсії, однак призначається йому лише той, який позивачем обрано.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.1, 2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення підвищуються у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює, що особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі № 1 -28/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, було внесено зміни до окремих положень Закону № 796-ХІІ.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення, не прийнято нормативно-правового акта про відновлення дії, зокрема, ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла до внесення змін до даних норм, а тому порядок обчислення розмірів пенсій особам, на яких поширюється дія цього Закону, є неврегульованим.
Оскільки Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 року визнав неконституційними положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст. 51 вказаного Закону, з дня прийняття даного рішення діє його попередня редакція.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1993 року «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», смт. Маневичі Маневицького району Волинської області, де проживає ОСОБА_1, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Здійснюючи нарахування та виплату позивачу зазначених виплат, відповідач обчислював їх розмір не з розміру мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, встановлених законодавством, як це передбачено Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а керувався положеннями підзаконних нормативно правових актів - постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, вірним є висновок суду першої інстанції, що при визначенні розміру пенсій позивачеві, слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, а ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання соціальних виплат.
Також надання законодавством Кабінету Міністрів України права встановлювати розміри соціальних виплат не означає, що останній, встановлюючи порядок та розміри таких виплат, в тому числі особам, які постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, чи інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 5 Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, зобов'язує кожну країну, яка підписала Конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Відповідно до ч. 2 ст.11 КАС України cуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до Закону України від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені прикінцевими положення п.4 певним змістом, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання зазначених змін, Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року, що набрала чинність 23.07.2011 року, якою встановлений спеціальний порядок нарахування доплат та пенсій.
Також, колегія суддів, вважає за потрібне наголосити, що покликання відповідача на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому виплата додаткової пенсії у збільшених розмірах буде можливою тільки після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України є безпідставними, оскільки відсутність бюджетних асигнувань для задоволення вимог позивача до уваги взяти не можна, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати додаткової пенсії відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи позовні вимоги, положення ст. ст. 99, 100 КАС України та вищезазначені норми Закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягають задоволенню починаючи з 01 жовтня 2010 року по 22 липня 2011 року підлягають задоволенню.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає (ч.9, 10 ст.183-2 КАС України).
Керуючись ст.ст. 11, 99,ч. 9, 10, 183-2, 185, 186, 195, 196, 197, 199, 200, 205, 206, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області залишити без задоволення.
Постанову Маневицького районного суду від 20 грудня 2011 року у справі №2-а-4683/11/0311 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області, про зобов'язання провести перерахунок додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Д.М. Старунський
Судді: В.М. Багрій
А.І. Рибачук