23 жовтня 2014 року Справа № 54848/12/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Старунського Д.М.,
суддів - Багрія В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернопіль на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2011 року за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернопіль, про визнання дій неправомірнимита проведення перерахунку пенсії по втраті годувальника та компенсації відповідно до ст. ст. 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
17 січня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, в якому просила про визнання дій неправомірними та проведення перерахунку пенсії та компенсації у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. ст. 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 07 грудня 2010 року.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2011 року у справі №2-а-1784/11 адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати позивачу з 07 грудня 2010 року пенсії по втраті годувальника та щомісячної компенсації в разі втрати годувальника у розмірах менших ніж передбачено вимогами ст. ст. 52, 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 07 грудня 2010 року по втраті годувальника у розмірі не менше п'яти мінімальних пенсій за віком як 50% від пенсії чоловіка та щомісячної компенсації в разі втрати годувальника у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст. ст. 52, ч. 3 ст. 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого ч. 1, ст. 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що зазначена постанова не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята з порушенням матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що розмір пенсії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлювався постановами Кабінету Міністрів України, в яких мінімальний розмір пенсії визначався в сталій сумі, а додаткова пенсія ставилась в залежність від прожиткового мінімуму виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік. Крім того, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно цим Законом та не може застосовуватись при призначенні пенсії за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів, у відповідності до ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Частинами 1, 2 статті 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до даних управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі позивач одержує пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка, який відповідно довідки до акта огляду МСЕК серії ВЛН № 152691 (а.с. 10) є інвалідом І групи, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, починаючи з 07.12.2010 року в розмірі 734,00 грн. згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про Державний Бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27 грудня 2007 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів бюджету».
Згідно ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на різні види пенсії, однак призначається йому лише той, який позивачем обрано.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.,
Відповідно до ст. 37 Закону України«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається врозмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі № 1 -28/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, було внесено зміни до окремих положень Закону № 796-ХІІ.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення, не прийнято нормативно-правового акта про відновлення дії, зокрема, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла до внесення змін до даних норм, а тому порядок обчислення розмірів пенсій особам, на яких поширюється дія цього Закону, є неврегульованим.
Оскільки Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 року визнав неконституційними положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст. 54 вказаного Закону, з дня прийняття даного рішення діє його попередня редакція.
Тобто, здійснюючи нарахування та виплату позивачу зазначених виплат, відповідач обчислював їх розмір не з розміру мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, встановлених законодавством, як це передбачено Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а керувався положеннями підзаконних нормативно правових актів - постанов Кабінету Міністрів України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, вірним є висновок суду першої інстанції, що при визначенні розміру пенсій позивачеві, слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, а ст. 52 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» враховуючи ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання соціальних виплат.
Також надання законодавством Кабінету Міністрів України права встановлювати розміри соціальних виплат не означає, що останній, встановлюючи порядок та розміри таких виплат, в тому числі особам, які постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, чи інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 5 Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, зобов'язує кожну країну, яка підписала Конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Відповідно до ч. 2 ст.11 КАС України cуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Враховуючи позовні вимоги, положення ст.ст. 99, 100 КАС України та вищезазначені норми Закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу проведення перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 07 грудня 2010 року пенсії по втраті годувальника у розмірі не менше п'яти мінімальних пенсій за віком як 50% від пенсії чоловіка та щомісячної компенсації в разі втрати годувальника у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст. ст. 52, ч. 3 ст. 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого ч. 1, ст. 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає (ч.9, 10 ст.183-2 КАС України).
Керуючись ст.ст. 11, 99,ч. 9, 10, 183-2, 185, 186, 195, 196, 197, 199, 200, 205, 206, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2011 року у справі №2-а-1784/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, про проведення перерахунку пенсії та компенсації по втраті годувальника відповідно до ст. ст. 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Д.М. Старунський
Судді: В.М. Багрій
А.І. Рибачук