23 жовтня 2014 року м. Київ К/800/29365/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, -
У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України про поновлення на посаді оперуповноваженого Управління кримінального пошуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 липня 2002 року по день поновлення на роботі.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі по тексту - Закон № 565-XII) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 64 п. «ж» Положення звільнення осіб вищого начальницького складу проводиться за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового та начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше, як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 25 травня 1998 року проходив службу на посаді оперуповноваженого Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області.
19 липня 2002 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням (а.с. 7).
Наказом першого заступника начальника Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області по особовому складу №42 о/с від 24 липня 2002 року позивача, згідно підпункту «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, звільнено з кадрів міністерства внутрішніх справ.
Правомірність прийняття відповідачем зазначеного наказу позивачем не оспорюється. Позовні вимоги фактично зводяться до оспорювання дати, з якої мало відбутися звільнення.
Згідно приписів п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового та начальницького складу встановлено обов'язок саме особі що звільняється попередити начальника про наступне вивільнення не пізніш як за три місяці до звільнення. Разом з тим Положення не встановлює обов'язку начальнику звільнити таку особу не раніше ніж через три місяці після подачі рапорту.
Отже висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності звільнення позивача до закінчення тримісячного строку є обґрунтованим.
Щодо доводів позивача про фальсифікацію рапорту, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.69 КАС України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Втім, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за клопотанням представника позивача ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2012 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
Відповідачем надано суду всі наявні у нього документи ( матеріали особової справи позивача), які б могли бути використані як об'єкт дослідження експертом.
07 грудня 2012 року до суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про неможливість надання висновку експертизи, оскільки кількість представленого порівняльного матеріалу у вигляді вільних зразків почерку позивача, які є зіставним за часом виконання з досліджуваним документом, була недостатньою.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що доводи позивача щодо неповного з'ясування судом обставин справи щодо написання рапорту на звільнення позивачем, є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, що стосується позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджуються з висновком судів попередніх інстанцій про їх безпідставність, оскільки згідно наявної в матеріалах справи довідки відповідача, у останнього відсутня заборгованість по виплаті позивачу грошового забезпечення, доказів на спростування викладеного позивачем суду не надано.
Враховуючи вказане, колегія судів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: