06 листопада 2014 року м. Київ К/800/15437/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С.Я.
Калашнікової О.В.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету В'язівської сільської ради Городищенського району Черкаської області, секретаря виконавчого комітету В'язівської сільської ради Городищенського району Черкаської області Мірошник Любові Григорівни, третя особа - ОСОБА_4 про визнання дій незаконними,-
Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2012 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано дії секретаря В'язівської сільської ради Городищенського району - щодо посвідчення заповіту на користь ОСОБА_4 за реєстровим номером 122 від 29 вересня 2010 року та направлення заяви на реєстрацію відомостей про цей заповіт до Черкаської філії ДП «Інформаційного центру» Міністерства юстиції України неправомірними. Зобов'язано Виконавчий комітет В'язівської сільської ради надіслати до Черкаської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України заяву встановленої форми для виключення з Спадкового реєстру відомостей щодо реєстрації заповіту № 122 від 29 вересня 2010 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, провадження у справі закрити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 29 вересня 2010 року секретарем В'язівської сільської ради було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, відомості про який Черкаською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України було внесено до Спадкового реєстру.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звернулася з заявою в нотаріальну контору в м. Ялта для прийняття спадщини по заповіту.
Однак, приватний нотаріус Ялтинського міського нотаріального округу АР Крим відмовила ОСОБА_4 в прийнятті до провадження заповіту, в зв'язку з тим, що заповіт від 29 вересня 2010 року не відповідає діючому законодавству щодо форми складання, тобто є нікчемним.
При цьому, як встановлено судами, 20 січня 2006 року ОСОБА_7 вже складено та посвідчено у нотаріуса в м. Ялта заповіт на все майно, яке належатиме йому на час смерті лише на ім'я своєї рідної доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у секретаря В'язівської сільської ради Городищенського району як посадової особи органу місцевого самоврядування, були відсутні повноваження на вчинення нотаріальних дій, в тому числі посвідчення заповіту від 29 вересня 2010 року, а тому дії по заповненню, підписанню з використанням для цього печатки виконкому та направлення відповідної заяви до ДП «Інформаційний центр» є неправомірними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що діяла на час вчинення дій секретарем) - секретар сільської ради обирається за пропозицією сільського голови, відповідною радою з числа депутатів, лише на час повноваження ради.
Згідно до ст. 45 Закону (в редакції, що діяла на час вчинення дій секретарем) - строк повноважень рад становить 4 роки. Секретар сільської ради обирається на кожний строк повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, Мірошник Любов Григорівна обиралась секретарем В'язівської сільської ради декількох скликань, в тому числі виконувала обов'язки секретаря виконкому сільської ради 5-го скликання, тобто з 2006 року до листопада 2010 року, в момент посвідчення заповіту.
Пунктом 2 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року - нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
Крім того, згідно до п. 16 постанови Пленому Верховного суду України «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28 квітня 1978 року - у разі посвідчення угоди, якою є заповіт, не тим органом або не тією службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних дій, угода не може вважатися укладеною з додержанням встановленої нотаріальної форми.
Як вбачається з матеріалів справи, докази винесення рішення виконавчого комітету В'язівської сільської ради з приводу надання Мірошник Любові Григорівни повноважень на вчинення нотаріальних дій на період роботи В'язівської сільської ради 5-го скликання в 2009, 2010 та 2011 роках відсутнє.
Отже, у секретаря В'язівської сільської ради Городищенського району - Мірошник Л.Г., як посадової особи органу місцевого самоврядування, були відсутні повноваження на вчинення нотаріальних дій, в тому числі посвідчення заповіту від 29 вересня 2010 року, а тому дії по заповненню, підписанню з використанням для цього печатки виконкому та направлення відповідної заяви до ДП «Інформаційний центр» є неправомірними.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: