04 листопада 2014 р.Справа № 7828/10/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника позивача Машир В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014р. по справі № 7828/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб"
до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
19 серпня 2014 року постановою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Харківагроснаб" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 08.06.2010 року №0000080700/0 - відмовлено.
У апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" (далі - ТОВ "Харківагроснаб") просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач керувався нормами Закону України "Про автомобільний транспорт", а також приписами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, а також вказав, що відсутність у товарно-транспортних накладних на час проведення перевірки всіх необхідних реквізитів не свідчить про відсутність реального характеру вчинених господарських операцій на виконання умов договору між позивачем та ТОВ "Українська фінансова компанія Арієс" за умови підтвердженого руху товарів та їх оплати згідно долучених до матеріалів справи векселів.
Західна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не подала.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ фірми "Харківагроснаб" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із зарахуванням на розрахунковий рахунок платника у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2010 р. по 28.02.2010 р.
За результатами перевірки податковим органом складено акт від 28.05.2010 року №7157/07-004/25190036 (т.1 а.с.6-32), в якому встановлені наступні порушення: згідно з поданою позивачем до податкового органу декларацією з ПДВ за березень 2010 року та розрахунком суми бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок за березень 2010 року складає 196371,00 грн. Перевіркою частково підтверджено відображене позивачем в декларації за березень бюджетне відшкодування в сумі 103732,00 грн. В порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4. Закону України "Про податок на додану вартість", п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" від 30.05.1997р. № 165, завищено суму податкового кредиту за декларацією за січень 2010 року на суму 54807,32 грн., за лютий 2010 року на суму 61819,78 грн., за березень 2010 року на суму 69764,83 грн., в зв'язку з чим позивачу зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації за березень 2010 року відповідно до п.п. 7.7.1 п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в розмірі 92639,00 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 23988,00 грн. та зменшено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за березень 2010 року в розмірі 69765,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми „В1" від 08.06.2010 року №0000080700/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 92639,00 грн. (т. 1 а.с.5).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Харківагроснаб", суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права на формування податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, які фактично не були сплачені на виконання договору між позивачем та ТОВ "Українська фінансова компанія Арієс", оскільки докази на підтвердження проведення іншого виду плати за отримані товарно-матеріальні цінності, ніж шляхом видачі простого векселя, відсутні. В свою чергу, оплата товарів шляхом видачі простого векселя не передбачена за умовами договору, а отже проведена всупереч статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР, встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом платника податку, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ фірмою "Харківагроснаб" укладено з ТОВ "УФК - Арієс" договір купівлі-продажу від 29.10.2009 року №29/10-1 №20/04 (т.2 а.с.150-151). Предметом договору є, відповідно до специфікації, поставка позивачу ТМЦ (запчастин для сільськогосподарської техніки).
ТОВ "УФК - Арієс" виписало позивачу податкові накладні та видаткові накладні (т.1 а.с.81-184).
Згідно п.4.1 договору, оплата за товар по договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або іншим способом, який не суперечить законодавству України (т.2 ст.150-151).
Розрахунок позивачем здійснювався згідно акта приймання-передачі векселів від 07.04.2010 року (т.2 а.с.152).
Відповідно цього акту, ТОВ фірмою "Харківагроснаб" передано ТОВ "УФК - Арієс" в рахунок погашення заборгованості за придбаний товар шість простих векселів серії АА №1583694, 1583695, 1583696, 1583697, 1583698, 1583699, які складені 07.04.2010 року на загальну суму 1363719 грн.
Зазначені прості векселі видано емітентом ТОВ фірмою "Харківагроснаб" на ТОВ "УФК - Арієс", термін погашення 07.04.2020 року.
Відповідно ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.
Проте, умовами договору, укладеного між ТОВ "УФК - Арієс" та ТОВ фірмою "Харківагроснаб", не передбачено застосування векселів щодо проведення розрахунків за договором, тобто оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності векселем умовами договору не передбачена.
Згідно довідки ТОВ фірма "Харківагроснаб" за підписом директора Посаженнікова О.В. від 12.06.2014 року № 020-2014, додаткових угод до договору від 29.10.2009 року №29/10-1 не укладалось (т.2 а.с.177). При цьому вказані векселі векселеодержувачем або векселедержателями до сплати не пред'являлись та не були погашені.
Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.
Пунктом "д" ч.5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", який діяв на час спірних правовідносин, векселі визначені як вид цінних паперів.
Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства.
Згідно п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною.
Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг).
Згідно абз. 3 п. 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.
Таким чином, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, а саме, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.
Однак, для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4 ст. 7 Закон України "Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.
Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів.
При цьому, відповідно до п. "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом платника податку, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, суми податку на додану вартість, нарахованого під час придбання товарів чи послуг, у розрахунок за які було передано векселі (власної емісії або емітовані третіми особами), не є фактично сплаченими постачальникам таких товарів (послуг). Тому, включені до складу податкового кредиту платника податку, такі суми не можуть враховуватись під час визначення належних такому платнику податку сум бюджетного відшкодування.
Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Посилання позивача у апеляційній скарзі на підтвердження факту оплати придбаних у ТОВ "Українська фінансова компанія "Арієс" товарно-матеріальних цінностей на долучені до матеріалів справи векселі є необґрунтованими виходячи з викладеного вище та враховуючи, що оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності векселем умовами договору не передбачена, а вказані векселі до сплати не пред'являлись та не були погашені.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014р. по справі № 7828/10/2070 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Спаскін О.А.
Повний текст ухвали виготовлений 10.11.2014 р.
Помічник судді Цюпак О.П.