02 жовтня 2014 рокусправа № 808/8058/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Тищенко Наталії Петрівни - ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 808/8058/13-а за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" про відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, -
Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області (далі позивач, УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" (далі відповідач ,ТОВ "Мелітопольське СУ №100"), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Пенсійного фонду України суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах, у розмірі 19329 грн. 35 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, у порушення вимог чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення, не відшкодував Пенсійному фонду суму витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах, згідно п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка була виплачена колишнім працівникам ТОВ "Мелітопольське СУ №100" за період березень-червень 2013 року.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" (ідентифікаційний код 01413520) на користь Пенсійного фонду України в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області (ідентифікаційний код 37927773) суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах, за період з березня по червень 2013 року включно, у розмірі 19329 (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять дев'ять) гривень 35 копійок.
Не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подала Арбітражний керуючий Тищенко Наталія Петрівна - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція", мотивуючи її тим, що відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача Господарським судом Запорізької області 25.06.2010 року, а отже заборгованість відповідача виникла після порушення провадження у справі про банкрутство, і відповідно до ст.. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є поточною. Відповідно до ч.8 ст. 23 цього Закону поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі виходячи з того, що спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, що виникли з публічно-правових відносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач, маючи відповідне право, звернувся з відповідним позовом на власний розсуд саме до адміністративного суду.
Таким чином 12 грудня 2013 року Запорізький окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу та виніс оскаржувану постанову.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.12.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" і з цього моменту боржник знаходиться в особливому правовому режимі, який регламентується нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а вимоги всіх кредиторів погашаються в межах процедури банкрутства в порядку, встановленому зазначеним Законом.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VI, Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» викладено в новій редакції, а тому з посиланням на положення ч. 4 ст. 10 цього Закону (в редакції 19.01.2013 року), тому заявник апеляційної інстанції і вважає, що позивач повинен звертатись до господарського суду.
Однак такі висновки заявника апеляційної інстанції є помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI (в редакції згідно Закону України від 02.10.2012 року № 5405-VI): положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом; положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача порушено ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2010 року, тобто, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VI, положення зазначеного закону не можуть застосовуватись господарськими судами у відношенні такого боржника, в тому числі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і положення ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, що вступила в дію 19.01.2013 року.
Крім того, у п. 19 листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 року №01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI» відзначено, що згідно з абзацом 4 частини 8 ст.23 Закону до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.
Таким чином, у даному випадку відповідач не є особою, процедура банкрутства якого регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VI (в редакції, що набрала законної сили 19.01.2013 року), а поточні вимоги до такого боржника не можуть розглядатися в порядку, що передбачений ч. 4 ст. 10, ч. 8 ст. 23 вказаного закону (в новій редакції), та згідно підвідомчості, визначеної п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України.
Зміни до Господарського процесуального кодексу України в частині доповнення п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України внесені саме згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 року №4212-VI, а відтак підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 4 ст. 10 Закону у вказаній редакції саме у відношенні вимог до боржників, процедура банкрутства яких регулюється законом в новій редакції.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів» від 6.12.2012 року №5518-VI були внесені зміни до деяких законодавчих актів.
Так, частину 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI викладено в наступній редакції: «Суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України».
Пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України».
Цими ж змінами у Кодексі адміністративного судочинства України у пункті 1 частини першої статті 3 слова «крім випадків, встановлених законом» виключено, а пункт 5 частини третьої статті 17 виключено.
Внесення вказаних змін до процесуального закону, яким є Кодекс адміністративного судочинства України, обумовлює необхідність встановлення адміністративним судом обставин щодо належності розгляду в порядку адміністративного судочинства вимог до боржника у відношенні якого порушено провадження у справі про банкрутство з урахуванням положень спеціального закону ( Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що, заявник апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки при розгляді цієї справи є необхідність з'ясування наявності між сторонами спору в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України з урахуванням положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які підлягають застосуванню в процедурі банкрутства відповідача.
Такої позиції дотримується Вищій адміністративний суд України в ухвалі від 18.09.2014 року по справі К/800/19356/13.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у справі, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 12 грудня 2013 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Тищенко Наталії Петрівни - ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольське спеціалізоване управління №100 "Стальконструкція" - залишити без задоволення
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов