29 жовтня 2014 року Справа № 76406/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Костіва М.В.,
суддів Кузьмича С.М., Савицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.12.2010 року у справі №2а-9986/2010 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
В травні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсії відповідно ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також здійснювати позивачу підвищення до пенсії на 200% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» починаючи з 01.07.2007 року.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.12.2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську здійснити перерахунок додаткової пенсії інваліда 3 групи щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою за період з 17.05.2009 року по 06.12.2010 року згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому Законом України про Державний бюджет України на відповідні роки та виплатити йому недоплачену суму додаткової пенсії з врахуванням суми виплаченої додаткової пенсії за вказані періоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Вказує на те, що забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи покладено на Кабінет Міністрів України. Відповідач, проводячи перерахунок пенсії позивача, керувався положеннями Постанов Кабінету Міністрів України №1, 523, 654. Відтак, вважає, що діяв правомірно.
Позивач оскаржив рішення суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вказує, зокрема, на те, що суд не вирішив питання про перерахунок пенсії в порядку ст. ст. 54 та 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також нарахування підвищення до пенсії в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому просить скасувати постанову суду від 06.12.2010 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. В задоволенні апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську слід відмовити.
Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.
ОСОБА_1 є потерпілим від ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та йому встановлено 3 групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує пенсію у відповідності до ст.ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та підвищення до пенсії відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі: інвалідам 3 групи 50 % мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Всупереч ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані основна та додаткова пенсії виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до ПКМУ № 1 від 03.01.2002 року, №523 від 30.05.1997 року, №530 від 28.05.2008 року та №654 від 16.07.2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з ПКМУ № 1 від 03.01.2002 року, №523 від 30.05.1997 року, №530 від 28.05.2008 року та №654 від 16.07.2008 року, відповідач неправомірно виплачував основну та додаткову пенсію в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. ст. 50, 54 зазначеного Закону.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання про підставність адміністративного позову щодо покладення на відповідача обов'язку провести перерахунок і виплачувати належну позивачу пенсію по інвалідності, виходячи з положень ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, за яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Крім того, зі статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Щодо вимоги апеляційної скарги позивача про підвищення раніше призначеної пенсії відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на 200% колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції від 23 листопада 1995 року інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було внесено зміни у ч. 4 ст. 13 вказаного Закону та викладено її редакції, яка передбачає, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Положення ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у вищезазначеній редакції діють з 01 січня 2006 року та були чинними на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції.
З листа управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську від 22.10.2009 року №1064/13 вбачається, що позивачу виплачувалося підвищення до пенсії як інваліду війни 3 групи відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 30% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.
Щодо мотивів апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про неврахування судом першої інстанції пропущення строку звернення до суду у відповідності до ч.2 ст.99 КАС України, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відтак, суд першої інстанції підставно задовольнив одну з позовних вимог з 17.05.2009 року, так як позивач звернувся до суду з позовом 17.05.2010 року.
Однак колегія суддів вважає помилковим встановлення судом першої інстанції кінцевої дати перерахунку пенсії інваліда 3 групи щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Вказана позиція висловлена Верховним судом України в постановах від 23 квітня 2012 року № 21-239а11 та від 19.03.2013 в №21-53а13, в яких зазначено, що з самого визначення поняття пенсії випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання пенсії (чи її перерахунок), яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську слід відмовити.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Апелянт - ОСОБА_1 у встановленому законом порядку довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.12.2010 року у справі №2а-9986/2010 слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -
постановив:
В задоволенні апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.12.2010 року у справі №2а-9986/2010 скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності з вимогами ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII).
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську провести ОСОБА_1 як інваліду 3 групи щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою перерахунок та виплачувати основну (державну) пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 17.05.2009 року і в подальшому, з врахуванням проведених виплат.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Кузьмич С.М.
Савицька Н.В.