ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
31 жовтня 2014 року 11:00 № 2а-14349/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Високий сезон"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві
провизнання протиправним дій та скасування податкового повідомлення-рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Високий сезон" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0002552309.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2011 р. у справі №2а-14349/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий сезон" задоволено частково: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 06.05.2011 р. №0002552309. В задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014 р. касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково, скасовано зазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 10.10.2014 р. сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Високий сезон» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за період 01.01.2008 р. по 30.09.2010 р.
За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 18.04.2011р. №837/23-09/34532097 (надалі по тексту Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 139360 грн., в тому числі: за жовтень 2009р. - 84158 грн., за листопад 2009р. - 21554 грн., за грудень 2009 р. - 6014 грн., за квітень 2010р. - 27634 грн.
Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано заперечення (скарга) на Акт перевірки, Листом від 04.05.2011 р. №6295/10/23-9 Податковий орган повідомив позивача, що висновки, викладені в Акті перевірки, залишено без змін.
На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011р. №0002552309, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 174 200 грн. (за основним платежем - 139 360 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 34 840 грн.).
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано скарги до ДПА у м. Києві та ДПА України. За результатом розгляду скарги рішенням ДПА у м. Києві від 18.07.2011 р. №7471/10/25-114 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення; рішенням ДПА України від 26.09.2011 р. №2112/6/10-2115 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
В частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0002552309, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між Позивачем (Комісіонер), з однієї сторони, та ТОВ "С.ДЖ.Р.ГРУП" (Комітент), з іншої сторони, було укладено Договір комісії №22-09-2009 від 22.09.2009 року (надалі по тексту Договір №22-09-2009).
У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 умов Договору №22-09-2009, Комітент доручає, а Комісіонер приймає на себе зобов'язання від свого імені и за рахунок Комітента за винагороду: прийняти від Комітента для подальшої реалізації товарно-матеріальні цінності (враховуючи, але не обмежуючи: електропобутовими товарами, теле- радіотоварами, комп'ютерною технікою, аксесуарами до них, іншими товарами, вказаними в приймально-передавальних документах), далі - «Товар»; передати (продати) Товар третім особам для його подальшої реалізації (або реалізувати - продати) на основі окремих правочинів (договорів поставки, купівлі-продажу, мени, комісії, субкомісії, доручення та ін.) та провести необхідні фінансові розрахунки з такими третіми особами; самостійно розробляти, організовувати та проводити акційні продажі (розповсюдження) Товару, інформаційну та рекламну підтримку продажів (розповсюдження) Товару, логістику Товару; самостійно розробляти, організовувати та проводити інші заходи, хоча й не передбачені даним Договором, але направлені на виконання даного комісійного доручення, для чого укладати та виконувати необхідні правочини (громадянсько-правові угоди, договори, контракти та ін.). Строк виконання даного Договору Сторонами не обмежений.
Згідно п. 2.1 Договору №22-09-2009, Комітент зобов'язується: передати Комісіонеру Товар на умовах даного Договору; передати Комісіонеру з Товаром повну, доступну і достовірну документацію на Товар, необхідну у відповідності з законодавством України для реалізації Товару в роздрібній мережі споживачу; забезпечити гарантійне та сервісне обслуговування Товару на території України; проводити інформаційну та рекламну підтримку продажів (розповсюдження) Товару; своєчасно і у повному об'ємі виплачувати Комісіонеру комісійну винагороду. Порядок і умови виплати комісійної винагороди оговорюються Сторонами в даному Договорі; і у повному об'ємі відшкодувати Комісіонеру понесені затрати на виконання даного Договору. Порядок і умови відшкодування затрат на виконання даного Договору оговорюються Сторонами в даному Договорі; щомісяця, в термін до 18 (вісімнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, проводить спільно з Комісіонером звірки взаєморозрахунків; щомісяця, в термін до 18 (вісімнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, прийняти Звіт про виконання даного Договору та підписати Акт виконаних робіт (наданих послуг) та Звіт про виконання даного Договору; не знімати Товар з реалізації продовж терміну дії даного Договору; при розірванні даного Договору самостійно та за власний рахунок здійснити вибірку Товару у Комісіонера, а також у третіх осіб, у яких Товар знаходиться на реалізації (комісії та ін.); своєчасно та у повному обсязі виконувати інші зобов'язання, передбачені даним Договором та діючим законодавством.
Згідно з актом перевірки, на виконання вказаного договору позивачем у період вересень 2009р. - квітень 2010р. одержано від ТОВ "С.Дж.Р.Груп" товар на загальну суму 2056442,42 грн. (у т.ч. ПДВ - 342740,40 грн.), а нарахований при цьому ПДВ на підставі податкових накладних позивач включив до податкового кредиту відповідного звітного періоду.
Частину товару на суму 1220281,69 грн. (у т.ч. ПДВ - 203380,28 грн.) позивачем повернуто ТОВ "С.Дж.Р.Груп" згідно видаткових накладних від 31.10.2009р. № ВС-0000027 та від 06.11.2009р. № 0000029, у зв'язку з чим на суму ПДВ у розмірі 203380,28 грн. складено розрахунки коригування кількісних і вартісних показників раніше виписаних податкових накладних від 24.09.2009р. № 7667 та від 15.10.2009р. № 8505.
З урахуванням проведених коригувань, позивачем включено до податкового кредиту наступні суми ПДВ: за жовтень 2009р. - 84158,47 грн., за листопад 2009р. - 23619,87 грн., за грудень 2009р. - 6013,60 грн., за січень 2010р. - 5560,00 грн., за березень 2010р. - 11251,38 грн., за квітень 2010р. - 8756,80 грн.
Зазначені обставини не заперечувалися сторонами і підтверджуються змістом акту перевірки та наявними у справі матеріалами.
Позивачем у підтвердження своїх доводів надано: оформлені сторонами договору видаткові накладні на товар від 15.10.2009р. № 8505, від 09.11.2009р. № 9471, від 19.04.2010р. № 3601, від 26.04.2010р. № 3842 та прибуткові накладні на товар від 22.12.2009р. № 10991, від 11.01.2010р. № 232, від 09.03.2010р. № 2293, від 01.04.2010р. № 3125 (а.с. 50-57); виписані ТОВ "С.Дж.Р.Груп" податкові накладні від 15.10.2009р. № 8505, від 09.11.2009р. № 9471, від 22.12.2009р. № 10991, від 11.01.2010р. № 232, від 09.03.2010р. № 2293, від 01.04.2010р. №3125, від 19.04.2010р. № 3601, від 26.04.2010р. № 3842 (а.с. 58-65) свідчать про здійснення поставки на користь позивача товарів (телефонів Texet, Orion, Panasonic в асортименті), довіреності на отримання товару.
Зазначені документи містять підписи відповідальних за проведення господарської операції осіб та скріплені печатками юридичних осіб.
Між сторонами договору проведено повний розрахунок, що визнається і не заперечується сторонами і було встановлено в ході перевірки.
Як пояснила представник позивача і зазначив директор у своїх письмових поясненнях суду (а.с. 142) фактична доставка товарів здійснювалася силами і засобами позивача зі складу контрагента за адресою: м. Київ, вул. П.Лумумби, 13 на склад позивача за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 23, право користування яким підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.10.2009р. № 47, додатковою угодою від 01.01.2010р. № 01 до нього і не заперечувалося відповідачем (а.с. 140).
В матеріалах справи містяться договір, первинна документація, у відповідності до яких Позивач отримав послуги, що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначений Договір був укладений у відповідності до законодавства.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".
Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З врахування викладених норм права суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржений договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.
Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.
Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Підчас скасування рішень та направленні справи на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зобов'язав при новому розгляді справи допитати в якості свідка директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп" та провести експертизу підписів на первинних документах, які були підписані сторонами.
Для з'ясування всіх обставин справи Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2014 р. було викликано в судове засідання в якості свідка ОСОБА_1 (директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп") та зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві забезпечити явку ОСОБА_1 (директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп") на 20.10.2014 р.
Проте, в судовому засіданні, яке відбулося 20.10.2014 р., Відповідачем не було виконано вимоги Ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2014 р. в частині забезпечення явки ОСОБА_1 (директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп") в судове засідання.
Суд звертає увагу, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.
Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір був укладений з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р., податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.
Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.
З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.
На момент укладення договору, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагент Позивача, як юридичну особу не було припинено, ліквідовано.
Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагента, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 06.05.2011 р. № 0002552309 підлягають задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
В частині позовних вимог щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення податкового повідомлення-рішення задоволенню не підлягає, з огляду на неналежно обраний спосіб захисту порушеного права: помилковість висновків відповідача є підставою для скасування рішення, прийнятого за наслідками перевірки, а не визнання протиправними дій.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий сезон" задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 06.05.2011р. № 0002552309.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий сезон" судові витрати (державне мито) у розмірі 1,70 грн. з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук