30 жовтня 2014 р. Справа № 33818/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Клюби В. В., Кухтея Р. В.;
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2011 року в частині залишення без розгляду позовної заяви в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій, -
02 березня 2011 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання відмови відповідача щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною; зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, отриманої у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року, та з 01 січня по 31 грудня 2010 року, право на яке надане ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням змін до цієї ж статті Закону від 28 грудня 2007 року та з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими змінено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому невиплата передбаченого згаданою статтею підвищення до пенсії «дітям війни» є такою, що суперечить Конституції України та Законам України.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2011 року позовну ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення дій за період по 01 вересня 2010 року залишено без розгляду, а в іншій частині - відкрито скорочене провадження.
Зазначену ухвалу в частині залишення без розгляду позовної заяви мотивовано тим, що не знайдено підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем - ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що згідно із ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій неодержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, про факт порушення своїх прав позивач дізнався з преси у 2011 році.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення судом першої інстанції рішення) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення).
В апеляційній скарзі позивача вказано, що про факт недоплати йому щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни, стало відомо із засобів масової інформації, зокрема із преси (газети «Експрес»). Крім того, з огляду на положення ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, не застосовується.
Відповідно до частини 2 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац дев'ятий статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на неї право, нерозривно пов'язане з виплатою пенсії.
Таким чином, пенсія є періодичним платежем, право особи на отримання підвищення до пенсії та обов'язок органів пенсійного фонду здійснити виплату такого підвищення припиняються з моменту виплати певних сум, а тому після отримання підвищення до пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Стосовно твердження апелянта про поширення на спірні правовідносини шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, лише у випадку, коли на цьому наполягає відповідач, то таке, на переконання суду апеляційної інстанції, є безпідставним, оскільки статтею 100 КАС України, чинною на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не було передбачено такої умови щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду.
Зважаючи на викладене, вірними, на думку суду апеляційної інстанції, є висновки суду першої інстанції про пропущення позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України, а також відсутність підстав для поновлення такого строку, що зумовлює застосування наслідків встановлених ст. 100 КАС України.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 16 ч. 4 ст. 160 КАС України ухвали з питань залишення позовної заяви без розгляду викладаються окремим документом.
Згідно із ч. 2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, недотримання судом першої інстанції п. 16 ч. 4 ст. 160 КАС України не може бути підставою для скасування прийнятого рішення виходячи із змісту ч. 2 ст. 200 КАС України.
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовної заяви ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.
Керуючись, ст. ст. 99, 100, 107, 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2011 року в частині залишення без розгляду позовної заяви в справі № 2а-6503/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
Р. В. Кухтей