03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22 ц - 796/10880/2014 Головуючий у І інстанції:Зотько Т.А.
Доповідач: Корчевний Г.В.
03 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
при секретарі Івченко О.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 та на представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -
В серпні2013року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на той факт, що вона проживала зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім'єю, ним було заповідано їй 1/4 частину вищевказаної спірної квартири, однак відповідачі не надають їй оригіналу документу про право власності померлого на нерухоме майно, а відтак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Позивач зазначила, що вона протягом тривалого часу проживала зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім'єю, вона у повному обсязі опікувалась ним, а відтак має право бути допущеною до спадкування частини спадщини, що не охоплена заповітом разом зі спадкоємцями першої черги, однак вирішити спір мирним шляхом вони не спроможні, а тому вона змушена звернутись до суду з вказаним позовом.
В ході розгляду справи судом, відповідач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_6 звернулись до суду з зустрічною позовною заявою про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що померлий тяжко хворів, перебував на стаціонарному лікуванні і оспорюваний заповіт склав за два тижні до своєї смерті, що дає підстави вважати, що він не усвідомлював значення своїх дій, а саме юридичного змісту документу, який підписував та не сприймав його, як заповіт.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5. В задоволенні інших вимог позову - відмовлено. ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування нормматеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 змінити, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що приймаючи рішення про часткове задоволення первісного позову та визнання за Позивачем права власності на 1/4 частку спірної квартири в порядку спадкування за заповітом, суд допустив неправильну оцінку обставин справи та доказів по ній, що призвело до невідповідності висновків, які лягли в основу такого рішення, фактичним обставинам справи.
Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право на обов'язкову частку в спадщині, а саме половину від частки, яка б належала їм у разі спадкування за законом, незалежно від змісту заповіту. Апелянт ОСОБА_1, донька спадкодавця, є непрацездатною особою, а саме інвалідом 2-ї групи, що підтверджується копією свідоцтва про інвалідність, наявного в матеріалах справи.
Вказує, що як спадкоємець першої черги апелянт ОСОБА_1 за відсутності заповіту отримала всю 1/4 частку спірної квартири, яка згідно заповіту переходить до Позивача, тобто весь обсяг спадкового майна, яке є предметом заповіту. Апелянт вважає, що вона має право на обов'язкову частку в розмірі половини від обсягу спадщини, отримуваної Позивачем за заповітом, тобто - половини від 1/4 спірної квартири, що становить 1/8 частку спірної квартири.
Зазначає, що Позивач ОСОБА_2 з врахуванням вказаної обов'язкової частки Апелянта, тобто половини від ј частки квартири, яка є предметом заповіту, а саме 1/8 частки квартири, має право на спадкування за заповітом та визнання свого права власності в порядку спадкування за заповітом не 1/4, а 1/8 частки квартири (тобто, другої половини майна, яке було предметом спадкування за заповітом).
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17.07.2014 року у справі № 754/12850/13-ц змінити в частині, позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17.07.2014 року залишити без змін.
Зазначає, що в порушення вимог ст. 215 ЦПК України суд не зазначив докази, які були надані позивачем та його представником, а саме допит позивача в якості свідка, допити численних свідків, речові докази, медична документація тощо.
Вважає, що стороною позивача доведена обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі, та доведений факт проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
На думку апелянта, сукупність обставин, зазначених в ст. 1259 ЦК України, що є умовою одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, яка була розтлумачена в Інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», у справі доведена, однак суд необґрунтовано відхилив наведені докази, що призвело до висновків, які не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від 16 січня 2013 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 18 т.1), причина смерті - хронічна ішемічна хвороба серця (а.с. 59 т.1).
Згідно з вимогами ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло від 06.10.2003 року квартира АДРЕСА_3 належала померлому ОСОБА_5 (а.с.8 т.1).
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з вимогами частини 1 статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до вимог частини 1 статті 1235 Цивільного кодексу України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 1236 Цивільного кодексу України, заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно з копією заповіту від 07 грудня 2012 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_8, ОСОБА_5 на випадок його смерті, зробив розпорядження, а саме заповів ОСОБА_2 1/4 частини квартири АДРЕСА_8 (а.с.14 т.1).
Як вбачається з копії заяви за вх. №103 від 17.01.2013 р. (а.с.87 т.1) позивачем ОСОБА_2 подано до 15-Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 р.
Спадкову справу за №54075529 від 17.01.2013 р. на спадщину після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 р. (а.с. 20 т.1), зареєстровано 15-Київською державною нотаріальною конторою згідно з копією витягу №33069752 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.01.2013 р.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копій свідоцтв про народження у померлого ОСОБА_5 було двоє дітей, а саме відповідачі ОСОБА_1 (а.с.98 т.1) та ОСОБА_4 (а.с.110 т.1).
З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що 20.10.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було зареєстровано шлюб, після реєстрації якого відповідачу було присвоєно прізвище «ОСОБА_1» (а.с.99 т.1), однак 09.08.2011 року вказаний шлюб було розірвано (а.с. 100 т.1). 04.01.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 було зареєстровано шлюб, у зв'язку з чим відповідачу по справі було надано прізвище «ОСОБА_1», що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.101 т.1).
21.01.2013 року відповідачем по справі - ОСОБА_1 до 15-Київської державної нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини (а.с.94 т.1).
Відповідно до копії заяви №544 від 25.02.2013 року, поданої до 15-Київської державної нотаріальної контори відповідачем ОСОБА_4, останній відмовився від належної йому частки спадкового майна після смерті батька на користь дочки померлого - ОСОБА_1 (а.с. 108 т. 1).
Як вбачається з копії листа, вихідний №2938 від 25.07.2013 р., державним нотаріусом 15-КДНК - Малюгою O.A. відмовлено у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4, так як до справи не додано документів, що підтверджують право власності (а.с.21 т.1).
Згідно з вимогами ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Приймаючи рішення про визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частину квартиру АДРЕСА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, виходив з тих обставин, що свідоцтво про право власності в порядку спадкування на ім'я позивача видано не було у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності померлого на дане спадкове майно, а позивач ОСОБА_2, будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 прийняла належну їй частину спадкового майна.
Відповідно до ч.2 ст.1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно з вимогами ст.1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з копією довідки №274 від 24.07.2013 року, виданої Житлово- експлуатаційної контори №301, позивач ОСОБА_2 проживала у АДРЕСА_1 разом з цивільним чоловіком ОСОБА_5 з 2003 року по день його смерті (а.с.22 т.1)
Разом з тим, позивачем та її представником, у ході судового розгляду, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо права на спадщину ОСОБА_2 як такої, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини та зміну черговості одержання права на спадкування, які б містили сукупність вище перелічених юридичних фактів, а саме щодо здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та щодо перебування спадкодавця у безпорадному стані. Вищезазначені докази не були здобуті судом під час розгляду справи.
Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини та надання права на спадкування за законом першої черги.
Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частинами 1, 3 статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Оскільки позивач не має можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру, суд першої інстанції обґрунтовано визнав право власності на частину спадкового майна за ОСОБА_2, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
В той же час суд першої інстанції правомірно визнав не обґрунтованими зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання заповіту недійсним, оскільки згідно ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані іншу способи забезпечення доказів.
Відповідно до ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року за клопотанням відповідача та її представника для визначення психічного стану ОСОБА_5 у період складання заповіту було призначено посмертну судово - психіатричну експертизу.
Як вбачається з матеріалів справи, дана експертиза відповідачем ОСОБА_1 не оплачена, справа була повернута на адресу суду без виконання вищевказаної ухвали від 18.11.2013 року, що свідчить про ухилення останньої від проведення експертного дослідження.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що суд вважає недоведеними твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що покійний під час складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки відповідно до ст. 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а для встановлення психічного стану покійного в момент складання заповіту, потрібні спеціальні знання.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За таких обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про розгляд вказаної цивільної справи лише у межах вимог, які вказані в позовній заяві ОСОБА_2 та у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1
З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги про визнання права власності позивача ОСОБА_2 на спадкове майно лише у розмірі 1/8 частини, з урахуванням тієї обставини, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом II групи та має право на обов'язкову долю вищезазначеного спадкового майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд не вправі виходити за межі позовних вимог.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину квартиру АДРЕСА_7, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 виданого Пенсійним фондом України 06.09.2012 р., яке дійсне до 01.07.2013 р., ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності 3-ї групи загального захворювання. З наданої довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров'я серії АВ №0096331 від 02.09.2014 р. вбачається, що ОСОБА_1 під час повторного огляду отримала 3-ю (третю) групу інвалідності за загальним захворюванням терміном до 02.09.2016 р., при цьому у висновку про умови та характер праці зазначено: протипоказана праця з високим емоційним навантаженням, важка праця, лише праця з скороченим робочим днем.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1, донька спадкодавця, є непрацездатною особою, а саме інвалідом 2-ї групи, що підтверджується копією свідоцтва про інвалідність, наявного в матеріалах справи, суперечать фактичним обставинам справи.
Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, право на обов'язкову частку в спадщині, а саме половину від частки, яка б належала їм у разі спадкування за законом, незалежно від змісту заповіту, мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, норми вказаної статті на апелянта ОСОБА_1, яка є працездатною особою, а саме інвалідом 3-ї групи, не розповсюджуються, з огляду на вказане відсутні підстави для задоволення вимог її апеляційної скарги.
Також колегія суддів вважає, що не знайшли підтвердження матеріалами справи і доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, а саме: що в порушення вимог ст. 215 ЦПК України суд першої інстанції не зазначив докази, які були надані позивачем та його представником, а саме допит позивача в якості свідка, допити численних свідків, речові докази, медична документація тощо.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом роз'яснювалось сторонам, що відповідно до вимог ст.ст.27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, та що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторони в повній мірі скористалися своїм правом надати наявні у справі докази.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.
Як вбачається з п.5.2 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, підставами для задоволення позову про зміну черговості одержання права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин. В зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.
Судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що не подано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо права на спадщину ОСОБА_2 як такої, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини та зміну черговості одержання права на спадкування, які б містили сукупність вище перелічених юридичних фактів, а саме щодо здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та щодо перебування спадкодавця у безпорадному стані.
Крім того, вказаних доказів, у їх сукупності, не надано ні позивачем, ні її представником і під час апеляційного розгляду справи, таким чином не вбачається підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
Згідно вимог ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вказані у апеляційних скаргах доводи апелянтів про порушення судом норм матеріального та процесуального права, як і інші доводи апеляційних скарг, недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про часткове задоволення основного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308,312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: