Справа № 127/12470/14-ц Провадження № 22-ц/772/3120/2014Головуючий в суді першої інстанції Луценко Л. В.
Категорія 48Доповідач Кучевський П. В.
"29" жовтня 2014 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого: Кучевського П.В.
Суддів: Іванюка М.В., Голоти Л.О.
При секретарі: Руденко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, -
В червні 2014 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) у якому просив суд усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, визначити спосіб участі батька у вихованні дитини.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Не погоджуючись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2014 року, ОСОБА_2 звернулася до Апеляційного суду Вінницької області з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
При цьому, в апеляційні скарзі вказується, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та не звернув уваги на відсутність будь-яких перешкод батькові у спілкуванні з дитиною.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2014 року вказаним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 12 вересня 2004 року по 13 березня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
13 березня 2007 року шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим ВРАЦС Вінницького МУЮ Вінницької області від 28.03.2007 року.
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2, виданого ВДРАЦС РС Вінницького МУЮ Вінницької області 28.03.2014 року).
Як вбачається із довідки ТОВ «УЮТ» №417 від 24 березня 2014 року неповнолітня ОСОБА_4 проживає разом із матір'ю. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58).
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
В силу статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із ч. 2 ст.157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Частиною 3 цієї ж ст. СК України передбачено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У квітні 2014 року позивач звернувся до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про визначення йому порядку участі у вихованні доньки.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №967 від 24.04.2014 року визначено порядок та способи участі позивача у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Дане рішення ОСОБА_2 в установленому законом порядку не оскаржила. Воно є обов'язковим до виконання.
Відповідно до положень п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ №866 від 24 вересня 2008 року, виконавчий орган Вінницької міської ради є органом опіки та піклування.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що виконавчий комітет Вінницької міської ради не є органом опіки та піклування, не відповідають положенням чинного Законодавства України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не виконує вище вказане рішення органу опіки та піклування, чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з донькою, та не дозволяє останній бачитись з батьком, що підтверджується заявою ОСОБА_3 на ім'я начальника Служби у справах дітей Вінницької міської ради від 05 травня 2014 року (а.с. 12), листом Служби у справах дітей Вінницької міської ради від 30 травня 2014 року, за змістом якого, ОСОБА_2 неодноразово запрошувалася на співбесіди до служби у справах дітей, але жодного разу не з'явилася.
Крім цього, Службою у справах дітей Вінницької міської ради направлено лист на ім'я ОСОБА_2, у якому роз'яснено вимоги чинного сімейного законодавства України та неприпустимість чинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною (а.с. 27).
Згідно із поясненням представника Служби у справах дітей Вінницької міської ради малолітня ОСОБА_4 була присутня на засіданні опікунської ради та висловила бажання у спілкуванні з позивачем, однак пояснила, що мама забороняє їй спілкуватися з батьком.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції врахувавши ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі позицію органу опіки та піклування щодо розв'язання спору (рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №967 від 24.04.2014 року) прийшов до правильного висновку, що відповідач чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною та позбавляє його можливості брати участь у її вихованні.
Доводи апеляційної скарги про те що позивач не вірно обрав спосіб захисту порушеного права, а суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, невірно встановив обставини справи, не звернув уваги на відсутність перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, не врахував інтересів дитини стану здоров'я, ставлення батька до виконання обов'язку щодо утримання дитини, є особистою думкую відповідача та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 159 Сімейного кодексу України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовними вимогами про усунення перешкод у спілкуванні із донькою та визначення способу участі батька у вихованні дитини (а.с. 8). В подальшому позовні вимоги не змінювались. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає положенням ЦПК України та СК України.
Крім цього, колегія суддів критично оцінює пояснення ОСОБА_2 з посиланням на висновок психолога Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка» від 13.08.2014 р., психологічну характеристику стану ОСОБА_4 від 15.04.2014 р. (а.с. 64-65) про те, що дівчинка переживає глибокі емоційні реакції з приводу теми про батька, оскільки, ОСОБА_4 на засіданні опікунської ради висловила бажання спілкуватись з батьком, та пояснила, що саме мати забороняє їй таке спілкування.
Довідки танцювальної студії «Альфа Денс» №3 від 16.06.2014 р., ТОВ КСК «Маяк» ЛТД» від 16.06.2014 року №57, ЗОШ 1-3 ступенів №15 (а.с. 68-70) про те, що батько не приймає участі у вихованні доньки, також не заслуговують на увагу, оскільки, ОСОБА_3, позбавлений такої можливості, так як ОСОБА_2 чиняться йому перешкоди.
Відповідач та її представник ОСОБА_8 під час розгляду справи не наполягали на зміні часу побачень батька з донькою, а навпаки заперечували проти участі позивача у вихованні дитини, що підтверджується вимогами апеляційної скарги (а.с. 113).
При цьому, відповідачем не доведено, що встановлений судом час побачень батька з донькою суперечить інтересам дитини, оскільки, відповідно до пояснень представника позивача та представника органу опіки і піклування, участь дитини у додаткових заняттях, відвідування басейну та танцювальної студії може відбуватися у супроводі батька, або ж за спільної згоди у супроводі обох батьків.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку доказам у справі дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ П.В. Кучевський
Судді: /підпис/ М.В. Іванюк
/підпис/ Л.О. Голота
Згідно із оригіналом
Головуючий: П.В. Кучевський