Справа № 627/529/14-ц
18 червня 2014 року смт. Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області у складі :
головуючий суддя - Остапов М.О.
за участю секретаря - Григоренко І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,
До Краснокутського районного суду Харківській області звернувся позивач з вище зазначеним позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) матеріальну шкоду в сумі 23765 гривень, що на його думку станом на 05 травня 2014 року складає 1946 доларів США по курсу Національного Банку України (далі - НБУ) . Крім того стягнути з відповідача судовий збір та повернути надлишково оплачену суму судового збору.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що в 2012 році між ним та відповідачем було укладено усну угоду про укладання в майбутньому (до вересня 2013 року) договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 .
На підтвердження домовленості передав відповідачеві грошові кошти в сумі 24360 гривень , що на його думку, станом на 20 жовтня 2012 року було еквівалентно 3000 доларам США за курсом НБУ. В подальшому відповідачеві було передано грошові кошти в сумі 20000 гривень, що , на думку позивача, станом на 24 квітня 2013 року становило 2453 долари США за курсом НБУ.
Очикуючии на переїзд до будинку, позивач зробив в ньому внутрішній ремонт та упорядкував присадибну територію .
В березні 2014 року ОСОБА_1 випадково дізнався про те, що ОСОБА_2 вказаний вище будинок проданий іншій особі.
Після цього відповідачем було повернуто позивачеві грошові кошти в сумі 41 000 гривень. Однак, на думку останнього, станом на березень 2014 року сума , яку повинна повернути відповідач складає 5450 доларів США.
Зазначена позиція ОСОБА_1 мотивована тим, що між ним та відповідачем існувала усна домовленість про те, що розрахунки за угодою повинні укладатись з прив'язкою за курсом НБУ до долара США .
В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, просив його задовольнити з підстав, що викладені вище.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених вимог ОСОБА_1 заперечував. В задоволенні позову просив відмовити .
Згідно положень норм Цивільного - Процесуального Кодексу України , щодо обов'язку суду розглядати справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі, пред'явлений позов розглядається виключно в межах заявлених вимог.
Згідно ст.ст. 10, 60 Цивільного - Процесуального Кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.ст. 58, 59 Цивільного - Процесуального Кодексу України належними є докази , які містять інформацію щодо предмета доказування . Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази , які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заслухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Сторонами визнається та не заперечується факт того, що між позивачем та відповідачем була укладена саме усна угода про укладення в майбутньому (до вересня 2013 року) договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1.
Зазначену обставину суд вважає такою, що суперечить вимогам Цивільного Кодексу України (далі ЦК), а саме:
Стаття 635 ч. 1 ЦК України передбачає, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Стаття 657 ЦК України передбачає, що договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Стаття 206 ч. 1 ЦК України передбачає, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Стаття 208 п.п.3, 4) ЦК України передбачає, що у письмовій формі належить вчиняти : 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Стаття 209 ч. 1 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Стаття 220 ч. 1 ЦК України передбачає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
З огляду на наведені норми права суд вважає, що позивач та відповідач, як сторони за попереднім договором , а в майбутньому і основним повинні були укладати попередній договір в письмовій формі з подальшим його нотаріальним посвідченням . Недодержання зазначених умов не породжує інших правових наслідків за таким договором крім його нікчемності.
Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору , який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна , переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції може бути пред'явленою тільки стороні недійсного правочину.
Відповідно до пункту 6 цієї ж Постанови вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
Позивач не звернувся до суду з вимогами зазначеними вище , а тому суд розглядає позов лише в межах заявлених вимог стосовно стягнення матеріальної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України майнова шкода , завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року із змінами розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повиннім мати на увазі, що у відповідності до ст.. 440 и 450 ЦК шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла , за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки , незалежно від наявності вини.
З огляду на наведені норми, суд вважає, що позивачем не надано достатньо доказів того, що саме з вини відповідача йому було заподіяно матеріальну шкоду, відсутні докази наявності вини відповідача та безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками, що настали. Це твердження суду ґрунтується на поясненнях позивача із яких витікає, що в силу виниклих у нього матеріальних та сімейних проблем угода договір купівлі - продажу квартири з відповідачем укладений не був.
Крім того, позивачем не надано доказів, у відповідності до вимог ст. 27 Цивільного - Процесуального Кодексу України, щодо обґрунтування суми грошових коштів, що складають матеріальну шкоду та підлягають, як на його думку, поверненню відповідачем. Будь - якої довідки із установи банку про курс валют станом на день передачі грошових коштів або на день повернення цих коштів , або на день звернення до суду - не надано. Не заявлено клопотань про витребування цих відомостей із банківської установи .
Аналізуючи вимогу , щодо повернення надлишково сплаченої суми судового збору, суд доходить висновку про її часткове задоволення в зв'язку з тим, що матеріальний позов стосується стягнення грошових коштів в сумі 23765 грн. Судовий збір за дану вимогу на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» повинен складати 243 гривні, 60 копійок. Позивачем фактично сплачено 637 грн. 56 копійок. Таким чином поверненню підлягає 393, 96 гривень надлишково сплачених в якості судового збору за цією цивільною справою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1 - 15 , 58 - 60 , 209, 212 - 215 , 218 - 220 Цивільного - Процесуального Кодексу України; Закону України «Про судовий збір» ; Постановами Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03 1992 року (п. 2) та № 9 від 06 листопада 2009 року (п. 10) ; ст.ст. 1166; 635 ч.1; 657; 206 ч.1; 208 п.п. 3,4; 209 ч.2; 220 ч. 1 суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити частково .
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Краснокутському районі Харківської області повернути ОСОБА_1 надлишково сплачені ним в ХОУ Ощадбанк ТВБВ: 365, від 08.04.2014 року 393гривні 96 коп., судового збору.
Судовий збір по справі покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області в порядку ст.ст. 291 - 296 ЦПК України через Краснокутський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: М. О. Остапов