23 жовтня 2014 р. Справа № 130988/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення одноразової допомоги на оздоровлення,-
07.04.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради про визнання дій неправомірними, стягнення одноразової допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за 2008 - 2011 роки.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради нарахувати тат виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2011 рік.
Відповідач постанову суду першої інстанції оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що стягнення коштів є неможливим, оскільки у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомога на оздоровлення потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Просить скасувати постанову та прийняти нову про відмову з задоволені позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Колегія суддів перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена у розмірі: інвалідам І та ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи, дітям - інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.
Відповідно до Закону України від 14.12.2006 року №466-16 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб» мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи зі змісту вимог Закону, який встановлює розміри мінімальної заробітної плати на відповідні роки, не вбачається будь - яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Порядок обчислення компенсаційних виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України.
Закони та підзаконні нормативно - правові акти повинні відповідати Конституції України, як основному Закону держави, в свою чергу підзаконні нормативно правові акти повинні не суперечити законам України та Конституції України.
Постанова Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою керувався відповідач при нарахуванні щорічної допомоги на оздоровлення є підзаконним нормативно-правовим актом та істотно звужує права позивача відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тому згідно положення ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу, застосуванню підлягають не постанова Кабінету Міністрів України, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ набрав чинності 01.01.2008 року, внесено зміни в ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку викладено в такій редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 вказані вище зміни визнано неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, після 22.05.2008 року діє редакція ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін, а саме: щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи, дітям - інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.
Отже, колегія суддів не вбачає жодних перешкод у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2011 рік у визначеному статтею 48 розмірі.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірів щорічної грошової допомоги на оздоровлення як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Оскільки позивач звернувся до суду 07.04.2011 року та не навів жодних поважних причин пропуску ним строку звернення до суду суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги за 2008 - 2010 роки.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради - залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2011 року у адміністративній справі №2а-2139/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя З.М. Матковська
Судді В.С. Затолочний
В.М. Каралюс