Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"24" жовтня 2014 р. Справа № 910/16074/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІЛЕН"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2"
про стягнення 241 300,22грн
Суддя Ейвазова А.Р.
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "КІЛЕН" (далі - ТОВ "КІЛЕН") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край - 2" (далі - ТОВ "Край - 2") про стягнення 241 300,22грн, у тому числі: 187 192,06грн основної заборгованості; 19 976,22грн втрат від інфляції з 12.09.2013 по 27.06.2014; 28 611,82грн пені з 18.07.2013 по 27.06.2014; 5 520,12 процентів з 11.06.2013 по 27.06.2013.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 2027 від 28.02.2013 в частини оплати поставленого позивачем товару у встановлений договором строк (т.1 а.с.4-6).
Відповідач у справі - ТОВ "Край - 2" у відзиві просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що:
- строк виконання зобов'язання з оплати не настав, оскільки позивач не направив рахунків на оплату товару до порушення провадження у справі та не надав доказів його реалізації;
- всі отримані від позивача рахунки товариством оплачені.
В судовому засіданні 10.10.2014 оголошено перерву до 24.10.2014; в судове засідання, яке продовжено 24.10.2014, представники сторін не з'явились,
Розгляд справи здійснено за відсутності представників сторін, оскільки:
- позивачем подано клопотання про визнання явки повноваженого представника позивача необов'язковою:
- копія ухвали господарського суду Київської області від 10.10.2014 направлена відповідачу за адресою, яка вказана у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.09.2014 (т.2 а.с.1-2), та адресою, вказаною у позовній заяві (т.1 а.с.4);
- клопотань від відповідача про відкладення розгляду справи не надходило;
- строк вирішення спору, який продовжено до 28.10.2014 ухвалою господарського суду Київської області від 10.10.2014 (т.2 а.с.180-181), майже вичерпано;
- матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи подані письмові пояснення та докази, суд
28.02.2013 між ТОВ " КІЛЕН " (далі - постачальник) та ТОВ "Край-2" (далі - покупець) укладено договір №2027 поставки (т.1, а.с.7-10, далі - договір).
За умовами такого договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину договору.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін у справі господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Як визначено умовами договору, покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та чинної на дату замовлення, яка є додатком №2 до договору (п.1.1 договору, т.1 а.с.12) та містить список товарів, що поставляються за цим договором, їх ціну; покупець надає постачальникові консультативні та маркетингові послуги у порядку згідно з умовами, передбаченими у додатку №3 (п.1.2 договору).
Згідно п. 2.1 договору, постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідної філії, магазину покупця, який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, договором та законодавством України; замовлення покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника та можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, по факсу, електронній пошті або у іншій формі, прийнятній для покупця, за 7 днів до дня поставки товару.
Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари отримані покупцем (пункт 2.7 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації (додаток №2), затвердженій сторонами.
Як визначено п.8.1 договору, він укладений строком до 31 грудня 2013 року; строк такого договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.
Оскільки сторонами не надано доказів припинення дії такого договору внаслідок заяви будь-якої із сторін, суд дійшов висновку про те, що таким договором врегульовані відносини сторін з поставки, що мали місце у 2013-2014 роках.
Як встановлено під час розгляду справи, у період дії відповідного договору, протягом травня 2013 року - травня 2014 року позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 1 104 747,33грн, що підтверджується долученими до справи видатковими накладними (т.1 а.с.45-116, т.2 а.с.171).
Частина товару у період з липня 2013 року по лютий 2014 року року повернута відповідачем, що підтверджується накладними на повернення (т.1 а.с.117-144), а частина оплачена відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача (т.1 а.с.217-274, т.2 а.с.47-153).
Також, між сторонами, як вбачається з матеріалів справи та визнано сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 9 105,00грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що заборгованість за поставлений товар становить 187 192,06грн, яку і просить стягнути з відповідача.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 187 192,06грн та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за порушення відповідного зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також встановлено ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Загальне правило, визначене вищевказаної нормою, відповідно до якого оплата здійснюється одразу після прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього сторонами змінено, шляхом визначення у договорі іншого строку оплати.
Так, пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари; оплата виконується шляхом переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 цього договору протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1 додатку №3 "Спеціальні умови", за умови, що сума платежу не менше за 50,00грн та постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9; якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів.
Відповідно до п. 1.1 додатку №3 до договору № 2027 від 28.02.2013, покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 3 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана у статті 9 договору, протягом не більш ніж 3 дні з дня поставки; якщо у постачальника є борги по документам, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки документів.
Заперечуючи щодо заявлених вимог, відповідач, зокрема, посилався на те, що ним здійснено розрахунок за весь товар, на який отримано рахунки. При цьому, не подання рахунків на іншу частину товару, як вважає відповідач, надає йому можливість відстрочити виконання зобов'язання з оплати.
Між тим, суд не може погодитись з такими доводами відповідача з огляду на невірне витлумачення норм матеріального права, на які відповідач посилається, заперечуючи щодо заявленого позову.
В силу ч.1,2 ст.538 ЦК України, на яку посилається відповідач у відзиві, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
У даній нормі закону мова йде про зустрічне виконання зобов'язань, яким надане тлумачення ч.1 ст.538 ЦК України, за змістом якої зустрічним виконанням є виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку.
У даному випадку зобов'язання з оплати товару обумовлено виконанням зобов'язання з його поставки і такі зобов'язання є зустрічними, оскільки у сукупності утворюють правочин, який за видом, згідно ч.2 ст.202 ЦК України, є двостороннім, тобто на відміну від одностороннього правочину створює обов'язки для двох його сторін. Обумовленість таких зобов'язань полягає у тому, що виникнення одного зобов'язання обумовлено наявністю іншого. Так, у даному випадку зобов'язання оплатити не виникає само по собі, а обумовлено наявністю зустрічного зобов'язання поставити товар і сукупність таких зобов'язань створює і характеризує правову природу відносин сторін (у даному випадку - поставка).
Також, відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилається на ч.1, 2 ст.613 ЦК України, відповідно до яких: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Посилаючись на вказані норми, відповідач стверджує, що відсутність рахунків позбавила його можливості здійснити оплату за поставлений позивачем товар.
Однак, такі доводи суд вважає хибними, оскільки відсутність рахунків ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача. Окрім того, відповідачем не надано доказів внесення грошових коштів в рахунок оплати на депозит нотаріуса як доказ того, що він мав намір виконати відповідне зобов'язання, однак, був позбавлений такої можливості. Також, матеріали справи свідчать про те, що відповідач неодноразово здійснював розрахунки з позивачем за поставлений товар і мав дані щодо реквізитів рахунку. Відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання внаслідок не надання останнім рахунків.
Аналіз умов договору, зокрема, його додатку №3, надає підстави суду вважати, що сторони договору настання у відповідача (покупця) обов'язку оплатити поставлений товар поставили у залежність від певної обставини - продажу відповідного товару третім особам.
Між тим, сторони, виходячи з умов договору, ніяким чином не визначили порядок інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах (складах) відповідача.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.10.2014 відповідача зобов'язано надати суду докази того, що переданий позивачем товар, який неоплачений, на даний час нереалізований (т.2 а.с.180-181).
Проте всупереч вимогам ухвали господарського суду Київської області від 10.10.2014 у даній справі, відповідачем не надано доказів того, що товар, поставлений позивачем, або його частина нереалізовані, у т.ч. на момент розгляду даної справи, а тому посилання відповідача на те, що строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару не настав є безпідставними та такими, що не доведені відповідачем доказами.
Так, в силу ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
При цьому, договір, за змістом ч. 2 ст.202 ЦК України, є двостороннім (багатостороннім) правочином.
Згідно ч.2 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав позивачу інформації про залишки непроданого товару, не довів факту наявності непроданого товару, а також зважаючи на те, що товар перейшов у власність відповідача з моменту його передачі, що фактично дозволяє йому вільно і у будь-який час ним розпорядитись, відповідну обставину - факт продажу такого товару, суд вважає встановленою.
Зважаючи на те, що остання партія непроданого товару повернута відповідачем 26.02.2014 (т.1 а.с.155), а факт наявності залишків непроданого товару відповідачем не доведено, суд вважає, що відповідачем саме 26.02.2014 повернуто весь нереалізований товар, який поставлено включно по лютий 2014 року і саме з наступного дня після закінчення календарного тижня - 03.03.2014 (останній календарний день тижня - неділя, 02.03.2014) почав перебіг строк, встановлений договором для оплати - 3 банківські дні; останнім днем такого строку на виконання зобов'язання з оплати 170 833,41грн є 05.03.2014, а за видатковою накладною № 117 від 08.05.2014 на суму 16 358,65грн перебіг строку для оплати розпочато 12.05.2014, а саме з наступного дня після закінчення календарного тижня у якому товар переданий відповідачу, зважаючи, що фактів повернень такого товару не доведено і відповідачем не спростовано факту його реалізації, а останнім днем такого строку є 14.05.2014 (тривалість строку для оплаті 3 банківські дні).
Оскільки до закінчення такого строку товар не оплачений відповідачем, він є таким, що допустив порушення зобов'язань.
Так, згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 187 192,06грн є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення процентів та інфляції за час прострочення є мотивованими, проте не у повному обсязі.
Так, позивач просив стягнути з відповідача 19 976,22грн втрат від інфляції, які нараховані за період з 12.09.2013 по 27.06.2014 та 5 520,12грн процентів, які нараховані за період з 11.06.2013 по 27.06.2014.
З огляду на те, що останнім днем строку виконання зобов'язання з оплати товару на суму 170833,41грн є 06.03.2014, а за переданим товаром у сумі 16 358,65грн - 14.05.2014, нарахування процентів та інфляції мало бути здійснено:
- з 07.03.2014 на суму боргу у розмірі 170 833,41грн - наступного за останнім днем виконання;
- з 15.05.2014 на суму боргу у розмірі 16 358,65грн.
Таким чином, за розрахунком суду розмір збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню в сумі 19064,39грн, а саме:
- за період з 06.03.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 170 833,41грн - 19 064,39грн;
- за період з 15.05.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 16 358,65грн - 785,22грн.
В задоволенні збитків від інфляції в сумі 911,83грн суд відмовляє.
Розмір процентів, за розрахунком суду становить:
- за період з 06.03.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 170 833,41грн - у розмірі 1600,69грн;
- за період з 15.05.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 16 358,65грн - у розмірі 59,16грн.
Таким чином, розмір процентів, які підлягають задоволенню, становить 1659,85грн; у задоволенні вимог щодо стягнення процентів в сумі 3860,27грн суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 28 611,82грн пені за період з 18.07.2013 по 27.06.2014, які суд вважає обґрунтованими в частині з наступних підстав.
В силу ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до п.3.8 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення. При цьому, затримка платежу за товари, поставлені до будь-якого нового магазину рахується з дати офіційного відкриття магазину, а не з дати отримання товарів за видатковою накладною.
Розмір пені, встановлений договором не перевищує максимального розміру пені встановленого ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; пеня має бути нарахована у відповідності з ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За розрахунком суду розмір пені становить 9 389,07грн, а саме:
- за період з 06.03.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 170 833,41грн - 9014,39грн;
- за період з 15.05.2014 по 27.06.2014 на борг у сумі 16 358,65грн - 374,68грн.
В задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 19222,75грн суд відмовляє.
В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 4346,10грн.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 28.10.2014.
Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІЛЕН" 187 192,06грн основної заборгованості, 19 064,39грн втрат від інфляції, 1659,85грн процентів, 9389,07грн пені, а також 4346,10грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 911,83грн втрат від інфляції, 3860,27грн процентів, 19222,75грн пені відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ейвазова А.Р.