Провадження № 22-ц/774/7464/14 Справа № 199/3727/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Волошин М.П.
Категорія 27
22 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Волошина М.П.,
суддів - Куценко Т.Р., Демченко Е.Л.,
при секретарі - Назаренко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі- ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позовній заяві посилалося на те, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №52302 cred, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 4.500 доларів США зі сплатою 24 % річних, на строк до 25 лютого 2009 року.
Зазначало, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав в результаті чого, станом на 06 квітня 2014 року утворилася заборгованості у розмірі 3.269,05 доларів США, яка складається з 899,21 доларів США - заборгованості за кредитом, 2.369,84 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом,яку позивач просив стягнути з відповідача.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту було закрито на підставі вимог ст. 205 ч.1 п.2 ЦПК України, оскільки рішенням суду від 01 червня 2011 року з відповідача стягнуто заборгованість по тілу кредиту.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за користування кредитом відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось з апеляційною скаргою, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, просило рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 26 лютого 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №52302 cred, за умовами якого відповідач отримав строковий кредит в розмірі 4.500 доларів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцем терміном повернення 25 лютого 2009 року.
Станом на 03 квітня 2014 року згідно розрахунків позивача відповідач має заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 2369,84 дол. США.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року з відповідача по справі на користь позивача була стягнута заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2007 року №52302 -cred, розмір якої станом на 29 липня 2009 р. становив 1 307,35 дол. США.
Строк кредитного договору сторонами встановлено до 25 лютого 2009 року, тобто договірних правовідносин між сторонами немає.
Таким чином нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору не передбачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, відповідно до абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України банк не заявляв.
Колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення пені, штрафу за користування кредитом строк дії якого закінчився ще у 2009 році, це буде фактично продовженням дії вищевказаного договору.
Доводи апелянта на звернення до суду з позов в межах строку позовної давності не відповідають дійсності.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК України).
Цивільний кодекс України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
В ч.5 ст.261 ЦК України зазначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За приписами ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Кредитним договором 26 лютого 2007 року №52302 cred, у п. 1.4 встановлено строк повного погашення кредиту 25 лютого 2009 року, таким чином на момент звернення до суду 08 травня 2014 року з позовом пройшло більше 5 років, тобто було пропущено строк позовної давності. Позивач не обґрунтував свою позицію щодо дотримання ним строку позовної давності та не зазначив обставин, які заважали йому звернутися до суду з відповідним позовом після 25 лютого 2009 року - закінченні строку дії кредитного договору.
Оскільки за умовами кредитного договору погашення кредиту повинно здійснюватись боржником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Сторонами визначено термін по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів - тривалістю у 5 років. Проте це є строком звернення до суду за захистом порушеного права, а, разом з тим, згідно вимог ч.2 ст. 258 ЦК України нарахування пені не може перевищувати одного року.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року за № 6-116цс-13 яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.
Пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час як позов подано до суду у травні 2014 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені який встановлений ч.2 ст. 258 ЦК України - 12 місяців, перед зверненням кредитора до суду.
В матеріалах справи є заява ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності.
Таким чином, відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, а відповідачем подана відповідна заява.
Доводи апеляційної скарги про те, що при постановлені рішення судом першої інстанції не було прийнято до уваги усі обставини справи , не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і постановив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено, тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: М.П.Волошин
Судді: Е.Л.Демченко
Т.Р.Куценко