22.10.2014 р. Справа № 914/3067/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.
при секретарі Фартушку Н.Б.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Протектор», Івано-Франківська область, м.Долина,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів,
про: стягнення 3 025 грн. 00 коп. суми заборгованості та стягнення судових витрат.
За участю представників:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Протектор» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 025 грн. 00 коп. суми заборгованості та стягнення судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09.09.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 10.09.2014 року рекомендованою поштою №77503 0388355 4, відповідач - 01.09.2014 року рекомендованою поштою №79034 0376852 4 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.
Представник позивача в судове засідання 22.10.2014 року не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
Як вбачається із долученої до матеріалів справи Виписки з ЄДРЮО та ФОП від 08.09.2014 року б/н, адресою реєстрації відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є адреса: 81126, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
У пункті 11 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 15.03.2007 року №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», а також пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, неотримання відповідачем поштової кореспонденції з процесуальними документами господарського суду, які йому надсилалися за адресою: 81126, АДРЕСА_1, є належним доказом надсилання останньому вказаних процесуальних документів.
Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.
В ході судового розгляду встановлено:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Протектор» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 33715205, знаходиться за адресою: 77500, Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Обліски, буд. 72, що підтверджується долученими до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №645243, Довідкою Головного управління статистики у Долинському районі Івано-Франківської області з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №647379 та Випискою з ЄДРЮО та ФОП від 08.09.2014 року б/н (докази в матеріалах справи).
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 81126, АДРЕСА_1, що підтверджується долученою до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП від 08.09.2014 року б/н (докази в матеріалах справи).
23.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Протектор» (надалі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №114 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався провести роботу по виготовленню товару - відновленню протектора автомобільної шини шляхом термічної наварки заготовки протектора на каркас шини і передати товар у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити вказаний товар на умовах договору.
Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.
Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки від 23.04.2012 року №114 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.
Розділом 3 договору встановлено умови та порядок передачі товару,розділом 4 - ціну товару та суму договору.
Так, відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. договору відвантаження товару здійснюється на складських приміщеннях постачальника за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Обліски, буд. 72. Приймання-передачу товару здійснюють матеріально відповідальна особа покупця та уповноважена особа продавця.
Згідно пунктів 3.4. та 3.5. договору перехід права власності на товар відбувається в момент фактичного його отримання покупцем. Перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності на товар.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що ціна товару встановлюється в рахунках-фактурах, видаткових накладних і визначається і в грошовій одиниці України - гривні.
Згідно пункту 4.2. договору рахунок-фактура є достатнім підтвердженням того, що сторонами узгоджено ціну товару.
Розділом 6 договору сторони погодили порядок розрахунків, розділом 7 - термін дії договору.
Так, відповідно до пункту 6.1. договору покупець перераховує кошти на розрахунковий рахунок постачальника у відповідності до виставленого рахунку у сумі ста відсотків вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
Пунктом 7.1. договору сторонами встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 3 років, але у будь-якому випадку, до моменту виконання сторонами зобов'язань за ним сторонами.
Згідно пункту 8.1. договору за порушення його умов винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені цим збитки.
Відповідно до пункту 9.1. договору усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до чинного законодавства України.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, видатковою накладною від 20.08.2012 року №РН-0001605 передав відповідачу дві автомобільні шини 385 х 65 х 22,5 вартістю 8 300 грн. 00 коп. Вказану видаткову накладну підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін договору (належним чином завірена копія видаткової накладної в матеріалах справи).
Відповідач своїх зобов'язань з поставки товару за договором не виконав, сплатив на користь позивача 5 275 грн. 00 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 3 025 грн. 00 коп.
З метою досудового врегулювання спору позивач 15.07.2014 року звертався до відповідача із Претензію вих. №108 із вимогою про погашення заборгованості із оплати поставленого за договором товару. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування (належним чином завірена копія Претензії в матеріалах справи).
З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 3 025 грн. 00 коп. заборгованості з оплати поставленого за договором товару.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору поставки від 23.04.2012 року №114, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.
Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Вищий господарський суд України у пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказує, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (81126, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Протектор» (77500, Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Обліски, буд. 72; код ЄДРЮО та ФОП 33715205) 3 025 грн. 00 коп. суми заборгованості та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.
22.10.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 23.10.2014 року.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя Козак І.Б.