33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"21" жовтня 2014 р. Справа № 903/614/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Розізнана І.В.
судді Мельник О.В. ,
судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Карпець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" на рішення господарського суду Волинської області від 27.08.14р. у справі № 903/614/14 (суддя Кравчук В.О.)
за позовом спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм", ЛТД", м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ", м. Луцьк
про стягнення 242 574,60 грн.
за участю представників:
позивача - Суховерко О.В. представник за довіреністю №20/03-14 від 20.06.14 р.
відповідача - не з'явився;
Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" про стягнення з відповідача (з врахуванням додаткових пояснень до позовної заяви) 242 574,60грн. заборгованості, в.т.ч. 199 815,37 грн. - основної заборгованості та 42 759,23 грн. процентів за користування чужими коштами.
Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.14р. у справі № 903/614/14 позов задоволено.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" на користь спільного українсько - естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм", ЛТД" - 242 574,60 грн. заборгованості, в.т.ч. 199 815,37 грн. - основної заборгованості, 42 759,23 грн. процентів за користування чужими коштами та 5 131,11 грн. судового збору.
Провадження у справі на суму 13 796, 16 грн. припинено.
Повернуто з державного бюджету спільному українсько-естонському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм", ЛТД" 960,00 грн. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 12177 від 16.06.2014 року.
Суд першої інстанції встановивши на підставі наданих позивачем доказів факт поставки товару та його отримання відповідачем, врахувавши неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару у строки, встановлені договором поставки, а також, зваживши на те, що відповідач належних доказів погашення суми боргу не надав, виходячи з положень ст. ст. 526, 610-612 ЦК України, визнав обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості.
Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 42 759, 23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції послався на приписи статті 536 та ч. 3 статті 692 ЦК України, а також на п. 10.4 договору.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.14р. товариство з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення 42 759, 23 грн. процентів за користування чужими коштами та 865, 18 грн. судового збору.
Скаржник зазначає, що рішення господарським судом в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права.
Вважає, що включаючи до договору поставки №47244 від 01.11.2010 р. пункт 10.4 сторони виходили з того, що проценти встановлюються в розмірі річних і нараховуються в залежності від кількості днів прострочки, тому на думку апелянта, позивачем невірно нараховано їх розмір та місцевим судом неправомірно прийнято рішення про задоволення позову в цій частині.
Крім того, скаржник вказує, що розмір судового збору, який має бути стягнутий з нього має бути зменшений, оскільки сума заборгованості, враховуючи невірне нарахування процентів, є меншою.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, надав пояснення по суті спору, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Скаржник явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, проте надіслав на адресу суду клопотання (вих. №160 від 10.10.2014р.), в якому просить розгляд справи провести без його участі.
Оскільки судом явка представників обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника скаржника за наявними у справі матеріалами.
Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2010р. між спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" (покупець) було укладено договір поставки №47244.
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплати товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 6.1. договору оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається покупцем при поданні замовлення на поставку.
Відповідно до п. 6.2. договору при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видаткових накладних на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов'язковим.
Пунктом 10.4. договору встановлено, що за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за цим договором, він повинен сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми оплати.
Згідно п.10.8. договору за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за цим договором більш ніж на 10 календарних днів, постачальник має право вимагати оплати всього поставленого покупцю, але неоплаченого товару. В такому разі покупець зобов'язується здійснити оплату вартості всього поставленого, але неоплаченого товару в 3-денний строк з дня отримання відповідної вимоги постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до п. 1.1. договору свої зобов'язання виконав належним чином та поставив відповідачеві товар, що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками, без будь-яких зауважень та/або заперечень. Видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами, які у розумінні ст. 33-34 ГПК України є належними та достатніми доказами виконання позивачем умов договору. Передача товару здійснювалася на підставі відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.26-31).
20.05.2014р. позивачем було направлено відповідачу вимогу №137 щодо погашення заборгованості на суму 384 637, 52 грн. на протязі 3-х календарних днів (а.с. 11-18).
Проте, як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, останній за отриманий товар не розрахувався, у встановлений договором та в накладних строк, чим не виконав належним чином взяті за договором зобов'язання по оплаті отриманого товару, а тому за ним виникла заборгованість, яка станом на 20.06.2014р. становила 213 796,16 грн.
В процесу розгляду справи судом першої інстанції відповідач частково погасив заборгованість в розмірі 13 796, 16 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9450 від 25.07.2014р. (т. 2 а.с. 141).
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача 13 796, 16 грн. заборгованості підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідачем в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції добровільно погашено вищенаведену заборгованість.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при розгляді справи у суді першої інстанції позивач просив стягнути заборгованість в сумі 242 574,60 грн., в.т.ч. 199 815,37 грн. - основної заборгованості та 42 759,23 грн. процентів за користування чужими коштами (додаткові пояснення до позовної заяви а.с. 138-139 т.2). Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду як така, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому в даному випадку має місце нова ціна позову, яка становить 242 574, 60 грн.
Апеляційним господарським судом враховано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції на підставі надання оцінки наявним у справі документам встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано факт існування заборгованості перед позивачем за поставлений товар, що є беззаперечною підставою для задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 199 815,37 грн. у зв'язку з її обґрунтованістю та доведеністю. При цьому, апеляційний суд зауважує, що борг відповідача на момент прийняття судом першої інстанції рішення становив 200 000 грн., однак позивач свідомо заявив до стягнення меншу суму (додаткові пояснення до позовної заяви а.с. 138-139 т.2), що є правом позивача і не суперечить нормам господарського-процесуального законодавства, зокрема ст. ст. 1, 22, 55 ГПК України.
Щодо доводів скаржника з приводу необґрунтованості судового рішення в частині стягнення 20 % за користування чужими грошовими коштами колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже зазначалось вище, сторонами договору в п. 10.4 передбачено, що за умови прострочення покупцем (відповідачем) строків оплати за товар, він повинен сплатити постачальнику (позивачеві) суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 % від простроченої суми оплати.
Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що сторони узгодили в ньому сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, тобто процентів встановлених ч. 3 ст. 692 і ст. 536 ЦК України, а не процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, можливість стягнення яких передбачена ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, приписи ч. 3 ст. 692 ЦК України надають продавцеві право у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами, а саме процентів передбачених ст. 536 цього кодексу.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти передбачені ст. 536 ЦК України за своєю правовою природою є відмінними від процентів передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки останні є річними процентами (видом відповідальності) нарахованими за прострочення виконання грошового зобов'язання, а перші є процентами нарахованими за користування чужими грошовими коштами, без визначення у цій нормі порядку їх нарахування. Вони не є річними (посилання на те, що вони є річними в статті не робиться) і не є видом відповідальності.
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем та визнаний місцевим судом обґрунтованим порядок нарахування процентів не можна застосовувати в даному конкретному випадку, з огляду на таке.
Так, позивач нарахував проценти за користування чужими грошовими коштами шляхом простого множення суми заборгованості на передбачений договором розмір процентів (213 796,16грн. х 20%) отримавши суму 42 759, 23 грн., і з таким розрахунком погодився суд першої інстанції.
Проте, проценти за користування чужими грошовими коштами передбачені ст. 536 і ст. 692 ЦК України, не є річними, та вони можуть сплачуватися (нараховуватися) у будь-якому погодженому сторонами договору порядку, зокрема щомісяця, щорічно, одноразово, тощо.
З викладеного вбачається, що конкретний порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами ( ст. 536 і ст. 692 ЦК України) необхідно визначити ( узгодити) в договорі.
З умов договору вбачається, що сторони визначили розмір процентів, однак не узгодили (не визначили) порядок їх нарахування та період такого нарахування.
З позиції сторін вбачається, що сторони по різному тлумачать п.10.4 договору, а саме позивач, враховуючи визначену ним у позові формулу, просить стягнути проценти виходячи з одноразового нарахування, а відповідач вважає, що такий порядок нарахування не витікає з умов договору і що його не встановлено та потрібно нараховувати в порядку ст. 625 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що сторони при укладанні договору не узгодили (не визначили) порядок та період нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами передбачених ст. 536 і ст. 692 ЦК України, що унеможливлює нарахування і відповідно стягнення їх.
З огляду на викладене суд вважає, що правові підстави для нарахування позивачем 42 759,23 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та стягнення цієї суми відсутні.
Водночас слід зазначити, що позовну вимогу про стягнення процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, позивач не заявляв, хоча таке прострочення і мало місце, і відповідно суд з власної ініціативи не може їх стягувати.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що аналіз правових норм (ст. 536, 549, 625, 692 ЦК України), дає підстави зробити висновок, що визначені в них проценти та неустойка (штраф) є різними правовими інститутами, тобто що ці проценти не є штрафною санкцією, а є платою за користування чужими грошовими коштами. Хоча позивачем нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами проведено за правилами нарахування штрафу (ст. 549 ЦК України).
Враховуючи викладене апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення місцевого суду в частині стягнення вказаної грошової суми скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цієї частині.
Відповідно до цього слід пропорційно змінити розмір відшкодування понесених позивачем витрат по сплаті судового збору за подання позову, а також стягнути з позивача на користь скаржника (відповідача) понесені останнім витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" на рішення господарського суду Волинської області від 27.08.14р. у справі № 903/614/14 - задоволити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 27.08.14р. у справі № 903/614/14 скасувати в частині стягнення 42 759,23 грн. процентів за користування чужими коштами, в позові в цій частині відмовити.
3. Пункт 2 рішення господарського суду Волинської області від 27.08.14р. у справі № 903/614/14 змінити, викласти його в наступній редакції:
"Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" (43010, м. Луцьк, вул. Коперніка, 27/37, код ЄДРПОУ 36606364) на користь спільного українсько - естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм"ЛТД" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, код ЄДРОУ 21642228) - 199 815,37 грн. - основної заборгованості та 4275, 92 грн. судового збору".
В решті рішення господарського суду залишити без змін.
4. Стягнути з спільного українсько - естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм", ЛТД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМЕДІКАЛ" 913, 50 грн. за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду Волинської області видати накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
7. Справу повернути до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.